Годинникарство – це символ порятунку

Рецензія

Вікторія Гранецька, Анастасія Нікуліна, Марина Однорог. Дім, у котрому заблукав час. – Х.: Фоліо, 2017

Магічний реалізм у цьому романі складається з химерних містифікацій на тлі історичних подій. Але головне – це ігри з часом, який насправді виступає лише метафорою, адже коли мова про кохання, то "часова" категорія зникає. Утім, наразі все набагато складніше, адже час в історії про закоханого хлопця з родини годинникарів справді руйнується.

Внутрішній апокаліпсис виявляється страшнішим за зовнішній, адже героєві треба вибирати, чи жити у світі без часу, а чи шукати дівчину, з якою забував про час. У будь-якому разі, годинникарство – це символ порятунку, оскільки лише структурований часовий простір може утримати світ від хаосу, безладу, катастрофи. Видовище не для слабонервних, воно проникає навіть у сни головного героя.

"Вночі йому знову снилися жахіття. Марилося, ніби він зробився дрібною піщинкою й потрапив досередини велетенського годинника - поміж ґвинтів, коліщат, пружин,балансирів зі старої потемнілої міді. Годинниковий механізм рухався, він збирався розчавити піщинку, стерти її на порох, аби не заважала рахувати час. Піщинка ж перестрибувала з однієї шестерінки на іншу, намагалась утримати рівновагу на краєчку, як цирковий канатоходець,переховувалася, втікала. Та з годинникової пастки вибратися було ніяк. Попалася. Міцно затиснувши її між зубцями двох зустрічних коліщат, механізм зупинився і з тяжким скреготом та натужним зітханням завмер. Тоді піщинка прокинулася".

Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

Оригінал публікації

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.