Закляття магічного реалізму, або «Дім, у котрому заблукав час»

Рецензія

Український магічний реалізм, роман-новела, апокаліптика – так називають «Дім, у котрому заблукав час», написаний трьома чарівними паннами – Вікторією Гранецькою, Анастасією Нікуліною та Мариною Однорог. І дійсно, вже назва цієї книги, раптом нагадує про інший заголовок, також магічного реалізму, відомого всьому світові ось уже 50 років, а саме – «Сто років самотності» Ґабрієля Ґарсія Маркеса. І там, і там у назвах простежується майже магічний зв'язок із часом, проте все ж це абсолютно різні книги. Абсолютно різні історії, на щастя. На щастя, оскільки українські реалії набагато ближчі, ніж ті, що описані Маркесом.

Та що найцікавіше: в романі «Дім, у котрому заблукав час» начебто й українські реалії, але поступово стає зрозуміло: це паралельна Україна, така, якою могла би бути в іншому вимірі.

А можливо, такою і є, якщо ВЖЕ описана. В когось зупинився час, хтось закохався у дівчину, якої насправді не існує, в когось виникає відчуття, що його рідна людина померла замість нього, забравши смерть собі… «Дім…» немов віддзеркалює життя, не стільки зовнішнє, скільки внутрішнє, таке, яким його бачать. Ми поза часом, ми немов застрягли у пошуках рішень, ми не наважуємось зізнатися собі, що припустилися якоїсь помилки. Вона здається дріб’язковою, але вже наступного дня – через цю помилку щось зміниться в усьому світі. І як не згадати про ефект метелика, описаний Реєм Бредбері в оповіданні «Гуркіт грому»? «Наступивши одного разу на мишу, ви можете спричинити землетрус, наслідки якого, через глиб Часу до самих підоснов, похитнули б Землю та долі багатьох…» - Рей Бредбері зобразив цей ефект іще 1953 року, проте така тема залишається актуальною досі, що й доводить поява книги «Дім, у котрому заблукав час».

Історія, розказана в «Домі…», немов не розпочинається, вона буде завтра, «десь перед світанком». Міцнішає враження: апокаліпсису в нашому вимірі ще не сталося, проте там, у паралельній Україні, вже зупинився час. Там іще не гинуть люди, проте в нашому вимірі вони вже мертві. Там, у паралельному Лондоні, розлючений натовп виступає проти влади, проте в нашому вимірі Лондон іще спокійний. Там паралельний Ізраїль повністю знищений, «Мертве море стало по-справжньому мертвим». Проте у нас Ізраїль живе, процвітає, і дай Боже, щоб так було далі. Хіба що Австралія і в нашому, і в паралельному вимірах залишається вирієм, де панує стабільне та спокійне життя.

Роман вийшов водночас і масштабним, і дуже інтимним, оскільки червоною ниткою в ньому проходить також історія кохання, та сюжетна лінія, котра не залишає байдужим нікого з читачів. Яскраво і правдиво висвітлюються почуття головного героя Богдана, йому віриш. Ба більше – співчуваєш.

Події в романі розгортаються повільно. Навіть надто повільно, і це тільки підкреслює масштабність задуму трьох авторок. Час зупинився – немає куди поспішати. Читаючи книгу, здається: ледь чутна луна поступово перетворюється на гучний шепіт, а шепіт – на закляття магічного реалізму. Можливо, саме в такий спосіб і намагається попередити нас, читачів, паралельний світ, світ без часу…

Залишається тільки сподіватися, що «Кохання переможе все – про це лише ця повість», як сказано у романі. 

Аліса Гаврильченко,

Літературно-художній журнал "Стос"

Оригінал публікації

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.