Відгук читача

Автор: Чарівні Блохи Св. Антонія

Останнім часом не так часто мені щастить багато читати, тому «Дім, у котрому заблукав час» Вікторії Гранецької/Марини Однорог/Анастасії Нікуліної – перша прочитана книга після відпустки. Після третини книги я майже впав у відчай, бо наразі пишу роман, де головного героя також звуть Богданом і він блукає чи то простором, чи то спогадами, чи казна-якими матеріями, і є там містика, ігри свідомості, непередбачуваність подій – іншими словами, відчуття того, що я своїм романом «сплагіатив» книгу авторок. А потім змирився із цим містичним збігом, ну бо час це також непізнана матерія, до якої кожен з нас приєднаний не одним годинником, тому збіги трапляються і не варто їх затирати штучними змінами.

А тепер щодо роману. У Вікторії Гранецької немає прямих історій, в основі сюжету головні герої щось таки втрачають і віднаходять: у «Мантрі-омані» – своє «Я», в «ТілоТМ» – тіло, «Щасливий» – це боротьба за життя дитини, а в «Домі» – авторки зупиняють і запускають час. Втрата і здобуття часу в книзі – це серія різких поворотів і калейдоскоп паралельних реальностей та особистостей, про що потрібно говорити обережно, аби не «проспойлерити» основні події. Під час кожного розділу виникало відчуття, що починаєш мандрувати новою дорогою, бачиш перед собою нову пам'ятку архітектури як то звичайний двоповерховий будинок, чи батьківський будинок за містом, чи то Ратуша із годинниковою баштою, чи то навіть люди з різних соціальних груп, змальовані досить детально, що мимоволі уявляєш книгу як широке полотно. Ще дуже помітною частини історії є лірика (певне, велику роль тут зіграло троє авторів роману), коли невідомо, що краще доповнює одне одного: історія чи вірші. Книга змушує замислюватись над явищем часу, в який ти зазираєш, а він розчіплює тебе на секунди і ти граєшся з тим, що читаєш про життя головних героїв, як спогади переплітаються із мріями та історичними паралелями або навіть просторовими паралелями.

В якусь мить вже може здатися сентиментальним та наївним, що антиутопія перейшла в утопію, але такі примхи безчасся, такі незбагненні шляхи пошуку щастя і спокуса переписувати трагічні історії на щасливе завершення. Зрештою, від книги я отримав задоволення від асоціації себе із головним героєм, з його переживаннями та мріями, коли набагато легше прагнути простих речей, відступивши від принципу «все й одразу». І коли на те пішло, хіба в домі, де вміють чекати, не губиться час? 

Рекомендую всім) 

Оригінал публікації

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.