Лілія Чорна: «Книга буде близька жінкам, матерям, але з міцною психікою»

Відгук читача

Зізнаюся, я з великим нетерпінням очікувала на третій роман Вікторії Гранецької. Надто мені сподобалася її книга «Тіло ТМ». Але це марна справа – очікувати від цієї письменниці повторення подібних емоцій і переживань, бо кожного разу вона трохи різна. Що-що, а звинуватити її у серіальності творів не можна.

Так повелося, що я охоче передаю книги, які прочитала, далі, як правило своїм колегам. Навіть, книги, які викликали у мене суперечливі емоції, такі як «Рабині й друзі пані Векли» Олега Полякова, «Коли прокинешся» Ольги Деркачової, «Роман з містом» Світлани Горбань і Наталі Лапіної, - знайшли своїх палких прихильниць, і продовжують завойовувати нових читачів. А ось що робити з книжками Вікторії Гранецької – я не знаю. Довго мучилася із «Тілом ТМ», щоб знайти людину з міцною психікою, але то були ще не жахи… Справжні жахи – це історія про маленьку дитину, яка балансує на межі життя і смерті! 

Отже, книга «Щасливий» розповідає про подружню пару – азербайджанця Юсіфа й українку Олесю, третя дитина яких народжується хворою. Коли більшість лікарів стверджують, що хлопчик не має шансів одужати, його молоді батьки продовжують боротися за його життя. І так триста сторінок… Та ще й з огляду на те, що, за твердженням авторки, історія базується на реальних подіях.

І ось ця реальна історія була для мене головним позитивом і негативом самого тексту, написаного, безумовно, професійно. З одного боку, глибоко суб’єктивна історія зачіпала за живе, вивертала нутрощі, змушувала співчувати, зворушуватися, а інколи й до сліз. З іншого боку, ось ця суб’єктивність, пристрасне ставлення до головних героїв, бажання в будь-яку ціну подати їх мало не ідеальними, погано впливала на художню якість тексту, який набував форми чистої жіночої мелодрами. Де внутрішня боротьба між добром і злом, де конфлікт демонів і ангелів, де подвійне дно, де відсторонена цинічна похмурість? – хотілося мені вигукнути в ностальгії за «Тілом ТМ» На жаль, письменниця стала безсоромно доброю, а часом у тексті з’являлися навіть проповідницькі нотки…

Утім, Вікторії Гранецькій вдалося зачепити низку дуже цікавих тем: міжетнічних шлюбів й війни в Нагірному Карабаху. Це дуже важливо, адже дозволяє пересічному українцю, який звик цікавитися тільки тим, що відбувається в Україні, подивитися на інший світ, на чужий біль.

Менш вдалою, мені видалася, спроба вплести в історію рідне місто письменниці – Вінницю. Якщо напружено стежиш за життям помираючого хлопчика, а на наступній сторінці мимоволі потрапляєш на екскурсію містом, то отримуєш враження як від холодного душу. Хоча сама спроба цікава, бо не так багато міст добре вписані у літературу: є Київ і Львів, також Ужгород, Житомир, Бердичів (Харків? – не фанатка Жадана, тому говорити нічого не буду)… а ось Вінниці взагалі не пригадую.

У чому письменниця навдивовижу послідовна – це у неодмінній містичній складовій своїх романів. У «Щасливому» - ця частина стала окрасою роману, дуже романтичною і зворушливою. І не хай весь літературнокритичний маскулінний світ зачекає, бо це було дуже гарно (я вже вживала слово «романтично»? – шкода…). 

У підсумку я гублюся, кому можна порадити книгу. Точно не Кокотюсі. Від такої дози кохання і мелодрами, Україна може втратити передчасно великого детективіста. Скоріше за все, книга буде близька жінкам, матерям, але (!) з міцною психікою. Роман дуже і дуже болючий. Категорично не раджу читати вагітним.

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.