«Щасливий» – повноцінна розповідь про головних героїв, їхню драму життя та величезний зріз сучасного суспільства в сучасній Вінниці

Автор: Чарівні Блохи Св. Антонія

warning!!! цей відгук є еклектикою особистих вражень від прочитаних книг, фрази та оцінки, що наведені в ньому, не повинні сприйматись за особисті образи чи порівнюватись з професійним рецензуванням або навіть братися за основу з порушенням авторських прав (або тупо безкоштовно). Це своєрідний Блошиний ТОП-2015 :) і ще тут повно спойлерів. Під оцінювання потрапили книги, які були прочитані мною протягом 2015 року (серед яких можуть бути і значно давніші книги із попередніх років, але прочитаних саме в цьому році) та залишили певний слід в нервовій системі, і тому цей відгук може бути сприйнятий негативно із цунамі зауважень або із певними похвалами. Все одно, бо ця думка є цілком моєю і спроба впливу на неї буде розцінена як: if you touch my mind I will break your's. Усім приємного читання :)

Четверта сходинка Блошиного Топу-2015 - «Щасливий» Вікторії Гранецької. Є автори, які знаходять цікаві історії і, не претендуючи на унікальну форму стилю, не вибудовуючи складної форми викладення, тримають увагу читача кожною сторінкою до самого фіналу. Більше того, виникає відчуття, що це не кінець історії і що дія буде продовжуватись в голові читача чи в реальності. Саме до таких авторів я відношу Вікторію Гранецьку після того, як в цьому році прочитав три її романи: «Мантра-омана», «Тіло ТМ» і «Щасливий». Обрати з них кращий було непросто, хоча «Тіло ТМ» в своїй глибині та атмосферності програє «Мантрі-омані» - містико-драматичній історії, яка знаходиться на межі елітної літератури та масового чтива. Тобто, в плані емоційного співпереживання перший роман має свою довершену душу, звісно, не зовсім неприємну на вигляд, але жодних компромісів із «рожевістю». Перші два романи було легко порівнювати, але вихід у світ «Щасливого» урізноманітнив палітру вінницької письменниці, бо жанрово це вийшла соціальна драма і для автора-містика це виклик.
Сюжет позбавлений постмодерних несподіванок, безапеляційної орієнтації на унікальність, новизну, аби відсунути на задній план «Мантру-оману», але він заснований на реальних подіях, в нього закладено актуальну тематику допомоги хворим дітям. Скільки я читаю, проте подібні історії в такому масштабному зрізі мені не траплялись. Хоча, якщо одним оком навернутись до телебачення, то в «легіоні серіалів» не важко виявити подібні сценарії. У випадку зі «Щасливим» все не так однозначно, аби відкладати книгу на потім. Сюжет в романі розгортається не в хронологічному порядку: жінка народжує третю дитину, в якої виявили важке захворювання; на лікування потрібні гроші, яких в сім'ї немає, і все це супроводжується споминами головних героїв, флеш-беками подій раннього подружнього життя і того, як вони познайомилися, а ще різні містичні вкладки, про які далі буде мова.
Так, перед нами роман – повноцінна розповідь про головних героїв, їхню драму життя та величезний зріз сучасного суспільства в сучасній Вінниці. Попри останню тенденцію орієнтації на малі тексти в сучасній українській літературі, величезні розповіді не втрачають своєї привабливості. Звісно, якщо вони вдало написані. Звісно, якщо історія настільки багатогранна, що кожного разу тобі важко виокремити щось особливе: чи то стосунки головних героїв, хвороба дитини, корупція в медицині, люди, які сповідують іншу релігію в чужій країні, історія міста (нарешті відмінне від Києва та Львова), яка занурюється у відчуття головної героїні. Важливо, що автор відтворила усю складність ситуації, коли питання порятунку не було вичерпним і єдиним, оскільки за сюжетом, жінка є дружиною азербайджанця, який сповідує іслам. І при цьому Гранецька не відтворила класичне протиріччя різних культур (як це буває в типових історіях), бо колись два різних народи жили в одній країні і нині на дворі вже ХХІ століття, коли багато уваги приділяти цьому є просто зайвим. Так, є окремі епізоди суперечок і конфліктів азербайджанця та українців, які ніхто не відміняв і подолання яких вимагає чимало часу. Так, присутня певна відособленість суспільства від сім'ї, підґрунтям якого слугує стереотипне мислення, але все відбувається доволі дозовано, позбавлено абсурду і не відволікає від основної розповіді.
Хоча я й сам задавався питанням, наскільки легко головній героїні дався такий крок, коли їхня зустріч була віртуальною, коли пара керувалась виключно вірою один в одного і не велися на сторонні сумніви. Тут вперше в романах Гранецької я ось зустрічаю таку сильну віру у власне серце, тут вперше пітьма дійсно відступає, хоча це все відбувається в страшній боротьбі із реальністю, із невідворотністю. Автор більше не вигадує монстрів і різних жахіть - їх замінює реальність із корупцією, нашою абсурдною медициною, байдужістю лікарів, медсестрами-садистками, хворими, які нагадують або уламки скла, або зомбі, капризними людьми, що самостверджуються шляхом руйнування чужих життів. Тут ця реальність не гіпертрофована, не викривлена, не спародійована, бо поруч із монстрами проступають і цілком звичайні людські обличчя, які не позбавлені милосердя й співпереживання.
Інша проблематика реальності: іслам та християнство. З одного боку, автор звела ці дві релігії переважно на побутовому рівні, а також на рівні святих книг, наводячи цитати із Корану. А з іншого, я, попри розуміння, що не слід відволікатися від центрального сюжету, не помітив чітко окресленої мотивації прийняття ісламу (не хочу повністю вдовольнятися коханням між головними героями) і це породжує зайву прискіпливість, і боюся, що не тільки в мене. Коли любов всеперемагаюча, то на релігію закохані певне не зважають, тому в цьому романі, як і в інших романах момент вибору шляху до Бога більше уподібнюється до таїнства, до того питання, відповідь на яке я ще не отримував. Які мотиви, аргументи? Кохана людина, весільні традиції, викривлення християнських традицій до побутового жлобства священнослужителів. Все те, що відштовхує, але заради чого? Заради сім'ї.
Головне послання роману - все заради сім'ї, і в цей посил чудово вплітаються усі аспекти розповіді: любов, війна, релігія, суспільство, нації, традиції. Насправді це чудово, що автор не шукає трансцендентного сенсу, не міфологізує жіночий образ, не гартує головну героїню важким становищем, а перетворює материнський інстинкт у всеперемагаючу допомогу дитині - відчуття таке, що раптово всі ті історії, що ми бачимо у засобах масової інформації про хворих діток, більше не є кадрами, біль і відчай яких аж надто відчутний. Звідси й актуальність, начебто банальна, але яка вимагає неабиякої сміливості для того, щоб здіймати над пластами нашої байдужості співчуття, співпереживання до ближнього за стінкою.
Все заради сім'ї - і люди порушують межі власних стереотипів не за казковим сценарієм, бо саме в цьому й полягає перевага роману, коли персонажі піддаються змінам, коли Саїд (ім'я хворого хлопчика) чіпляється за своє місце в цьому світі. Актуалізація уваги читача на головному посилі є перевагою роману над іншими подібними розповідями, моральний закон цілком налагоджений без зловживання наївностями (крім історії із подругою-фотографом головної героїні - примирення, одруження у фіналі більше тяжіють до жіночих романів, ну от все закінчилось весіллям, ніби конфлікти будувались на порожньому місці, але це зайве придирання з мого боку), бо в кінці ми розуміємо, що для Саїда в подальшому буде багато випробувань, що головні герої також довели себе до емоційного виснаження і усі ті містичні речі – більше зловісні тіні, які зачаїлись поруч.
Інша перевага роману - мова. Одразу помітно, що текст опрацьований і вичитаний на високому рівні. Легкість супроводжує кожне словосполучення, стиль позбавлений важких конструкцій, двосенсовості. Рекомендую усім, хто любить швидко читати книги та одразу орієнтуватися в часових стрибках, яких в романі чимало. І тут я розумію, що такий стиль (якщо не брати до уваги головний месидж роману) він не дозволяє заглибитись в проблему вибору релігії, тому що інтуїтивно відчуваєш, що плинність цього стилю направлена більше в майбутнє, ніж в минуле. І чим тоді є релігія в часовому вимірі, чи то у співставленні? Так, вона йде зі священних текстів, із традицій, тоді як звичний порятунок життя розкриває перед нами картину майбутнього. Справді, якщо взяти подібну ситуацію у «Покорі» Уельбека, то минуле головного героя нічого не визначало і викладач університету хотів лише знову викладати літературу студентам, для чого прийняв іслам. Жодного аналітичного занурення в минуле, лише екзистенція теперішнього і примарна вигода в майбутньому.
І, нарешті, Вінниця з її історіями, примарами та містикою. Добре, якщо вже зрозуміло, що головний посил і стиль не дозволили роману зануритись в непролазні хащі «релігійного питання», тоді як поява різноманітних химер в другий половині книги неабияк відволікла увагу. Направду, що це було, що це за історії і темні метафори? Безперечно, містифікації, наближені до літературного нуару, надають місту Вінниці ще більшої краси і загадковості (недаремно в першій половині книги згадуються місця, локації, де в дохристиянські та ранньохристиянські часи відбувались жертвоприношення, відправлялись окультні служіння). Але настрій роману, атмосфера боротьби за життя дитини не може в достатній мірі увібрати в себе химерні історії, бо за усіма законами містики, навіть пітьма вимагає чітких мотивів та інтегрованості в життя головних персонажів. Нуарна історія про кохання, готичний опис дому ніби починають нову історію, яка вже менше стосується розповіді.
Книга насичена важкими спогадами людей із різних країн, практично, із різних світів, що поєднані у сім'ю, і вся книга буквально є спогадами, історією втеч, боротьби, звісно, без надвисоких людських ідеалів, із приземленою романтикою і любов'ю. В цьому її сила - бо все підібрано і побудовано достатньо гармонійно, все витримує резонанси відчаю та наївності, які то там, то тут виринають і можуть вибити читача із колії. Звісно, закінчення - це продовження боротьби за життя, це цікавий хід від Гранецької, на відміну від «Мантри-омани» та «Тіло ТМ», де фінал то нечіткий і неоднозначний або із присмаком продовження. Дійсно, що трактування в кінці є зайвим, бо Саїд вижив і бореться, тобто, живе. Чому ж читачам має здаватись, ніби вони самі здались?
Дякую за прочитання і за ваші коментарі з вашими побажаннями здоров'я і щастя автору цього відгуку :)

Оригінал публікації

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.