ПРО ЗАХОПЛИВЕ «НЕРИМОВАНЕ»

Рецензія

Текстова цілісність – через самостворену читачем картину. У мене – з трьома персонажами: Він, Вона і Світ (у Автора – не так, та навряд чи він заперечить право на індивідуальне прочитання). Кожний – ємність, що вміщує три компоненти: racio, emocio і – «речі». Останні – речі-в-тобі й речі-поза-тобою, що мають своє автономне буття. Картина життя – взаємодія цих трьох дієвих осіб з метою пошуку гармонії.

У ході такої взаємодії речі чинять спротив, а Він і Вона змушені долати його.З цього погляду, життя – перманентне долання спротиву речей.
Це – легко чи важко? Солодко чи гірко? Ні те, ні інше – коктейльно!

Отже індивідуально сприймана «картина» «Спротиву речей»: Він і Вона сидять за столиками кафе просто неба, а чемний (до нудоти) офіціянт приносить їм той особливий коктейль… 

Загальне енергетичне поле текстового простору відчутно живиться динамікою опозицій і зіткнень, яскраво, образно і переконливо підтверджуючи неспростовність одного з базових законів філософії життя про єдність і боротьбу протилежностей як передумову буття як такого в триєдності – Людина, Світ, Універсум. Як от: «Вона народжувала нові міста, / а він їх руйнував» – «змагаюся, значить живу» (Влад Когут); «Коли її телефон озивався його ринґтоном…» – Війна – Любов; «Ймовірність дому зазвичай приходить не за розкладом…» – екзистенціальна опозиція: Дім – Бездом’я; «Він каже – ти йди вперед, а я наздожену…» – Відповідальність – Пофігізм. До цього ж тяжіє контраверсія Василь Стус – божевільний Донецьк сьогодення та інше. Тож, «на тезах-антитезах наш світ стоїть» (Влад Когут).

От такі бінарні опозиції смислів, вишукана метафорика, художньо-образна знаковість, порівняльність та інше становлять основу «неримованого» «Спротиву речей» Вікторії Гранецької, що не може не захопити небайдужого до словесності читача.
19.12.1017
© Володимир Півень

Оригінал публікації

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.