ДУША VS ТІЛО

Джерело: Літературно-мистецький часопис «Дзвін», № 3 (881), березень 2018

Звідки взятися гармонії між душею і тілом, якщо душа завжди готова врятувати себе ціною тіла?

Станіслав Єжи Лец

Вікторія Гранецька – українська письменниця- прозаїк, роман якої «Мантра- омана» здобув премію літературного конкурсу «Коронація слова- 2011». Будучи психологом за освітою, авторка знає людські слабкі місця та страхи, можливо саме тому її твори мають такий магнетичний ефект.

В червні 2013 року у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» вийшла її друга книжка під назвою «ТІЛО™». У вересні того ж року даний роман потрапив у десятку фіналістів Міжнародної премії ім. О. Ульяненка та увійшов до шорт-листа Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року 2013» у номінації «Красне письменство».

Сам роман заворожує фантастичними подіями близького майбутнього. Головний герой Юрій боровся у лавах партизанів за свободу України, але доля склалася так, що йому довелося стати доктором Паскудою – головним лікарем американської корпорації. З рідним краєм його зв’язують спогади про дівчинку Іванку, яка зростала з ним і стала жертвою у перших експериментах з пересадки душі. Юрію доводиться терпіти нестерпні кпини долі для того, щоб кохана могла жити повноцінно у власному тілі.

Насправді, роман Вікторії Гранецької – це не тільки чтиво, яким насолоджуються, а книга з цікавими та підступними життєвими лініями. Письменниця зачіпає у творі важливі філософські питання, над якими людство постійно замислюється. Так вважаю не тільки я, роман пані Вікторії припав до душі не тільки простим читачам, але й іншим письменникам та літературним критикам. Лілія Чорна на сторінці соціальній мережі Facebook  написала: «Той, хто відкриється найтаємничішим закуткам людської душі, бажанням, які не личить оприлюднювати, може пізнати й інше - що ця книга може подарувати і цікаві філософські інсайти і насолоду від справді якісного тексту.» Нещасливе кохання, підступність долі, життєві пріоритети, сенс життя – кожен знаходить щось важливе для себе. Мене ж зачепила проблематика гармонії тіла і душі.

«Мрія про вічну молодість завжди приваблювала людство. Вона залишилася неосяжною, аж поки корпорація «ТІЛО™» не розробила унікального методу провадження шляхом… переселення душ. У світі, де панує сила гаманця, твоє тіло належить тобі, аж поки хтось не захоче його придбати…»

Що для людини важливіше: тіло чи душа?

Душа, бо для того, щоб вона продовжувала свій шлях на планеті, її треба переселити в нове здорове тіло. Чи все ж зовнішність, яка є візитною карткою для людини? Що важить більше: обкладинка чи зміст?

Роздумуючи над цим питанням, мені згадався давно прочитаний роман Оскара Уальда, у якому розповідається про молодого чоловіка на ім'я Доріан Грей. Портрет Доріана писав художник Безіл Холвард, який був надзвичайно вражений зовнішньою красою юнака. Розмовляючи у Безіловому саду, Доріан зустрічає лорда Генрі Воттона, який незабаром захопив хлопця своїми світоглядними ідеями. Підтримуючи одну з нових ідей гедонізму (суть якого - радість від фізичного задоволення - вище благо і умова щастя у житті) лорд Генрі вважає, що єдиною річчю у світі, задля якої варто жити, є краса.

Усвідомлюючи, що одного дня його краса зблідне, Доріан бажає прикувати свою душу до картини, щоб вона, намальована Безілом, старіла, а він залишався молодим завжди. Бажання юнака здійснюється і він починає вести себе аморально, усвідомлюючи, що не буде нести покарання. Внаслідок, на картині відображалися всі вчинки Доріана, як би вони мали відбитися на його душі і тілі.

Спробуємо уявити Доріана Грея героєм роману Вікторії Гранецької. Маючи можливість змінювати тіло, хлопцеві не довелося б приковувати себе до портрету. Він достатньо заможний, щоб у відповідний момент, зіпсовану думками та вчинками оболонку, можна було б замінити на іншу. Щоправда, з способом життя Доріана, йому б довелося часто подорожувати тілами.

З іншого боку, юнак занадто дорожив саме цим тілом, отже, з наявністю портрета та бездоганної зовнішності містер Грей стає щасливим власником унікального якісного товару, яке, до того ж, має гарантію – картину. Тоді Доріанові доведеться найняти охорону, бо «носити» таке багатство в далекому 2050 буде небезпечно.

Проблематика «ДУША VS ТІЛО» набрала обертів не лише у двадцять першому столітті, вона існувала завжди. На запитання «Що таке краса?»  знаходилось безліч відповідей, не схожих одна на одну. Те, що було еталоном сто років тому, сьогодні абсолютно не заслуговує на увагу. Точно можна стверджувати, що прагнення до краси - невід'ємна властивість людської натури. Скільки існує людина, вона завжди намагалась перетворити, прикрасити, поліпшити навколишній світ і, в першу чергу, себе саму.

    Приміром, вже в епоху Древньої Греції з'явилися люди, які професійно займалися мистецтвом краси. Їх називали «косметами». Робота космет полягала у підборі косметичних засобів. Приблизно в той же час у Стародавньому Римі люди з великою увагою почали ставитися до гігієни тіла. Перші римські імператори започаткували будівництво знаменитих згодом римських лазень - термів.

    Незважаючи на захоплення тілесною красою у часи античності, у Середньовіччі на зміну культу фізичної досконалості прийшов ідеал одухотворення. Вплив церкви на життя і світогляд людей відбилося і на уявленнях про справжню красу. Все, що стосувалося до чуттєвого боку життя, суворо засуджувалося релігією. Одяг, зовнішність в ті часи мали відповідати суворій церковній моралі. Невід'ємною рисою зовнішнього вигляду жінки було довге волосся і, якщо власного не вистачало, знатні дами тих часів використовували перуку.

   У XVI столітті в Європі поширився стиль бароко, для якого були характерні пишність, барвистість, багатство форм. Прагнення жінок підкреслити свої природні принади часто призводило до майже карикатурного виділення тих чи інших особливостей фігури. В кінці XVIII століття в моду ввійшли великі груди, і ті жінки, які були позбавлені цієї гідності, носили підставний бюст, який робили з воску або шкіри.

    А у близькому до нас XX столітті ідеал жіночої краси змінювався дуже часто, буквально кожне десятиліття. Одяг спрощувалася, ставала все більш вільною від умовностей, що дозволяло жінкам відкривати ті частини тіла, які раніше ретельно приховувалися.

Нарешті ХХІ багате на асортимент косметичних послуг,зокрема пластичної хірургії. «Ох, як же чудово знати, що я – досконалість, що я – ідеал», – цей рядок із пісні пояснює пристрасть багатьох до пластичної хірургії. Цей спосіб достатньо поширений серед зірок. Звичайно, пластика не є зайвою для людей, в яких суттєво пошкоджена зовнішність,  адже є різні життєві ситуації. Але вирази типу «в мене маленькі груди і ніс картоплею» - не причина, принаймні для мене, лягати під ніж хірурга.

Чого тільки не придумало людство протягом свого існування, але пересадка душі з тіла в тіло – це неймовірно. Адже душа не може матеріалізуватися, її не можливо ось так просто переставити. Вона не має ніякого фізичного стану: ні твердого, щоб взяти її в руки,  ні рідкого, щоб перелити, навіть газоподібного. Людським мізкам надзвичайно важко зрозуміти цей механізм, то ж до такого міг додуматися тільки геній з неземним розумом.

Отже, змінити тіло – це теж саме, що вміст однієї посудини перекласти в іншу. То чи дійсно тіло має таку високу ціну? З одного боку - так, бо гонитва за здоровим красивим тілом надзвичайно шалена, а з іншого – ні, бо кожне непотрібне тіло можна викинути на смітник, як зіпсовану річ.

Повернімося до твору пані Гранецької. Для героїв «Тіла» доля розпорядилася так, що кожен з них має свою причину змінити зовнішній вигляд і всі вони мають власну точку зору щодо таких змін.

Для когось оболонка – важливий компонент їх існування. Такого роду «операція» дає можливість залишатися красивими та молодими, мати гроші, владу, популярність, зрештою – безсмертя, якого тепер легко досягнути без допомоги сатани. Наприклад, Ванесса та Анжеліка – дами із шоу- бізнесу. Чого вони варті без красивого обличчя та ідеальної фігури? Талант? Так, але з новими технологіями відсутність здібностей легко замаскувати. Для екрану основне – картинка. Саме вона є причиною постійних конфліктів серед зірок, а також внутрішньо особистісних суперечок. Те, що серед знаменитостей пантеон краси є запорукою популярності, нам давно вже відомо.

Цікавим є випадок з банкіром Геннадієм Навозовим. За своє життя він став легендою у світі фінансів, мав неабиякий хист до заробітку великих грошей. Тому його онуки, замість того, щоб перейняти у діда справу, вирішили продовжувати життя старому, змінюючи тіла. Потрапив чоловік до клініки вже у шістнадцятий раз і йому це надзвичайно не подобалося. Геннадій прагнув вічного спокою. На «тому світі» він мав зустрітися з своєю коханою, але жадібні та ліниві онуки не давали йому померти. Звичайно, кожен з нас хотів би, щоб наші рідні та близькі залишалися з нами навіки, бо розлука з ними нестерпна. Навозов ж був живим банкоматом. Тепер тіло слугує посудиною для видатного розуму, а той в свою чергу стає засобом заробітку грошей.

Проте, зміна тіла у деяких випадках була необхідністю. Є люди, які використовували цю можливість не як черговий каприз, а в зв’язку із несприятливими життєвими ситуаціями. Тепер легко лікувати смертельні хвороби, безпліддя, наслідки аварії і т.д. Хоч слово «лікувати» тут буде недоречним, бо проблема залишається, правда у вже непотрібному тілі.

Буває так, що плани природи і людини не завжди збігаються. Пара гомосексуалістів Лео та Макс кохають одне одного. Як і кожна пара, що планує прожити остаток життя разом, вони мріють про дитину. Зрозуміло, що біологічно це неможливо, тому чоловіки вирішують вдатися до зміни тіла. «Юрій не здивувався. Із таким проханням до них часто зверталися заможні одностатеві пари, котрих з середини ХХІ століття налічувалось заледве не більше, ніж звичайних… І всі неодмінно хотіли «своїх» дітей». Після вагітності пацієнт міг повернутися у попередню оболонку. В даному випадку тіло використовувалось, як би це не було грубо сказано, як інкубатор.

На мою думку, найбільше заслужив операцію Лукас Варана. Шість років перед цим хлопець потрапив у автокатастрофу і страшенно обпікся. Тепер у сімнадцятирічному віці він стає переможцем телевізійного шоу «Ти – найпотворніший», головним призом якого є заміна старого тіла на нове. Найприкріше, що перемогу в такому шоу не завжди можна назвати перемогою, бо якій людині приємно те, що вона  - найпотворніша. Особливо, якщо таким ти став у зв’язку з жахливими подіями, а надто, коли тобі сімнадцять. На відміну від інших, Лукас не те, що не мав великих статків, він не був матеріально забезпечений взагалі. Юнак виглядав потворно зсередини, але був красивим внутрішньо. Але ж ми не в змозі побачити душу, натомість картинка залишалася потворною. Лукасу операція була необхідною, бо навіть найменші подразники викликали у нього нестерпний біль. Це відчуття прирікає людину на порожнє існування, а жити хочеться, особливо, коли тобі сімнадцять і ти ще й життя толком не бачив.

Звідки ж брався матеріал для таких операцій? Оскільки тепер здорове молоде тіло коштувало неабияких грошей, воно стало джерелом прибутку для багатьох. Дехто торгував своїм. Серед незаможних родин стало популярним народжувати дітей на продаж. До речі, продаж тіла – чудовий вихід для самогубців. Хочеш покинути цей світ – підпиши угоду з корпорацією «Тіло»! Тобі вже не потрібно, а комусь пригодиться. Як почувається людина, яка «віддає» тіло добровільно? Ще важче уявити, що відчувають люди, котрі змушені були це зробити.

Ось для кого ці операції ставали справжньою каторгою, так це для головного героя Юрія. У клініці його називали доктором Паскудою, бо поведінка лікаря не завжди була толерантною по відношенні до оточуючих. А все тому, що він не мав бажання займатися цією справою. Керівництво корпорації завжди знаходило у своїх робітників слабкі місця і постійно на них тиснуло. Юрій не мав куди діватися. Його слабким місцем була дівчинка Іванка, душа якої доживала у вже непотрібних тілах старих та наркоманів. До того ж сам Паскуда був не в «своїй шкурі». Він з огидою спостерігав, як люди намагаються змінити одне тіло на інше. Такі особи викликали в нього скоріше огиду, ніж повагу. Юрій пам’ятав Іванку, яка не по власній волі стала матеріалом для клініки. А таких, як вона, було багато. 

Для журналу «Літературна Україна» Ніна Герасименко писала: «Варто віддати належне психологізму роману й порушеним у ньому «вічним» питанням – вибору людиною життєвих цінностей, несприйняття суспільством так званих «інших». Гранецька показує, наскільки втраченим буває людське життя. Заради влади, марнославства, тілесної втіхи герої вигадують підступні схеми, вбивають, ґвалтують, а найжахливіше – продають себе, втрачають при цьому душу. Проте письменниця показує – кожен може відшукати в собі промінь світла, що витіснить внутрішню темряву. Головне – покаяння й бажання змінитися».

Я б могла переповідати зміст, але ж є книга, де пані Вікторія вже все розповіла, до того ж їй це вдалося краще, ніж мені. Головне не сам зміст, а висновок, який ти зробив укінці прочитаного.

Отже, безплідне, некрасиве, старе, хворе тіло – це тягар для душі. Людина не в змозі прийняти свою зовнішність і знаходить вихід – підібрати собі нове тіло і вселитися в нього, як в нову квартиру. Але незнайома оболонка має свої нюанси, до яких необхідно звикати. Цікаво, як це, бачити зранку в дзеркалі незнайому людину і розуміти, що це - ти?

Тож, що для нас є тіло? Тіло – це лише оболонка, яка дає можливість перебувати на земній кулі. Але хто сказав, що втративши оболонку – людина втрачає абсолютно все. Душа – безсмертна, втративши тіло, вона продовжує жити.

Ще на зорі людства, людина звернула увагу на те, що зараз називається душею. Душа завжди вважалася внутрішнім вмістом кожної особистості. Тобто, без душі людина це тільки тілесна оболонка. Душі велика увага приділялася (і приділяється до цих пір) усіма релігіями світу. Можна навіть сказати, що релігія як така і виникла в результаті спроб людей пояснити сутність душі.

Що душа без тіла? Вона не людина, а лише її частина. Про тіло варто дбати, не надто зациклюючись на ньому. Кожен повинен дбати про свій зовнішній вигляд, охайність, стиль, але не  перетинати межу розумного. «Пересісти» в інше тіло ми поки не можемо, а тому варто цінувати себе і любити таким, яким тебе створила природа. До того ж, те, що ми називаємо недоліками часто стає нашими позитивними рисами. Бо, як стверджує молодий український поет Андрій Любка: «Саме недоліки роблять нас такими, як ми є, неповторними».

Власне, основна мета зміни тіла – це краса. Та хіба можна назвати людину красивою, якщо в неї огидна душа? Коли ми створюємо композицію, то враховуємо тематику, стиль, форму та розмір кожної деталі. Невідповідність одного іншому формує дисбаланс. Краса – це насамперед гармонія. Так само людина, працюючи над собою, повинна дбати про зовнішній і внутрішній світ, бо вони доповнюють один одного.

Живучи в цьому світі, ми існуємо у фізичній оболонці, але, крім неї, є ще і внутрішня складова - душа людини, і дуже важливо досягти гармонії між цими двома протилежностями. Іноді душа може підпадати під вплив тіла, і, у такому випадку, люди втрачають своє справжнє єство. Внутрішня складова людини впливає на її зовнішність, показує, яка вона насправді. Люди з чистою і щирою душею завжди виглядають красиво, навіть без макіяжу. Так що ж означає мати гармонію між тілом і душею?

Гармонія душі і тіла - це душевний стан, при якому людина перебуває в повній рівновазі із самим собою. Тільки тоді людина буде у спішною всюди і, оглядаючись, зможе сказати, що живе недаремно.

Марія ПЕРЕПІЧКА

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.