Передмова редактора

Текст: Ольга Хвостова

Театр тіней

Спочатку тобі цікаво. Потім раптом стає млосно, але ти рухаєшся далі, бо було ж цікаво!.. Згодом стає бридко, моторошно, відразливо, та відірватися вже несила.

Такі американські гірки не всім до снаги. Коли за мотивами цього роману зроблять компютерну гру, на ній, скоріше за все, стоятиме вікове обмеження 12+. Цей трилер із елементами горору та відтінком романтики а-ля «Сімейка Адамсів» майже не має шансів залишитися тільки книжкою… Та навіть у паперовому варіанті вигадана Вікторією Гранецькою історія подарує довгоочікувані відчуття твоїм нервам, якщо вони скучили за лоскотами.

Інтелект авторки за активної допомоги невичерпної фантазії «сконструював» такий димний коктейль, споживання якого може загрожувати тобі ступором або «зависанням» на кілька діб. Ти ризикуєш згадати все, навіть те, чого не знав: Платона і Вольтера, Бальзака, Діккенса і Кінга… Та не так усе фатально, бо Гранецька – це таки Гранецька, тож добра тобі порада: умикай уяву від самого початку і тримай її онлайн аж до фіналу.

Та найбільший сюрприз чекає на душу. Навряд чи неосяжна безцінна людська душа колись кимось була настільки чітко і вичерпно окреслена й оцінена, зважена і зневажена, як у цьому романі Вікторією Гранецькою. І душа читача хоч-не-хоч, а вступить у резонанс із заданою темою, далі буде… Що буде далі, передбачити так само непросто, як і відгадати, що зрештою стало з головним героєм, — годі й намагатися.

«Хіба може бути добро без зла? Вони завше крокують разом, тримаючись за руки, і часом одне стискає занадто сильно руку іншому», — промовляючи це, героїня (alter ego автора) не лише заспокоює свого візаві — вона дає відповідь на споконвічне питання. Можливо, ще ніколи прозора мудрість не обставлялася такими барвистими декораціями, як смарагдова «тойота» й жовта «ламборджині», білий рояль і білі халати… Та панує в романі чорне, втім, як і в житті, — до часу…

Навколо роману зламають чимало списів. Його лаятимуть більше за будь-яку книжку, дотепер випущену видавництвом «Клуб сімейного дозвілля». Знаючи це, приємно усвідомлювати, що ти в усіх тих дискусіях матимеш власну думку, а отже, піднімешся на голову вище.

Та хай би скільки голів не було нижче чи вище, головне — зберегти свою. І не тільки голову, а й душу. Вікторія Гранецька робить нам усім небезпечне щеплення. Спочатку це цікаво, потім млосно, згодом моторошно. А як інакше в цьому чорно-білому театрі тіней, що зветься життям?

© Ольга Хвостова


Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.