Полювання на тіло

Автор: Андрій Кокотюха

Видавництво подає новий роман вінницької авторки, чиїй попередній книзі, «Мантра-омана», перепало чимало копанців, як трилер. Сама авторка, яка не злякалася реакції на першу книгу й написала другу, згодна з видавцями. Також у жанровій класифікації «Тіло™» звучить слово «горор». А отже, роман автоматично потрапляє в сферу інтересів проекту «Кримінальне чтиво UA».

Перші прочитані сторінки довели: роман має право на існування й напевне вже знайшов удячних читачів. Проте все ж таки тяжіє до фантастики, хай і не традиційної, де є інопланетяни та астронавти з бластерами. Втім, романи російського радянського фантаста Олександра Беляєва, автора «Людини-амфібії», теж не завжди про інші світи. Власне, саме з творчістю Беляєва, конкретніше – з романом «Голова професора Доуеля», виникли асоціації на початку читання.

Не моє це діло: вказувати автору, як і про що писати. Проте якщо збирався читати один роман, а прочитав зовсім інший, варто розібратися бодай у власних відчуттях.

Попередні відгуки на нову книгу Вікторії Гранецької відзначали, крім іншого, наявність багатьох сюжетних ліній та великої кількості персонажів, подаючи цей сюжетний клубок, як чесноту. Можливо, для когось так і є. Проте автор цих рядків як читач із величезним досвідом, до того ж – читач вдячний, все ж таки звик до більш лінійних сюжетів. Без цього жанрова література – мов Святий Володимир без хреста.

Спершу в романі все починається ніби зрозуміло. Викрадають дітей із сиротинця. Серед зниклих – Іванка, яку кохає Юрій. Минає час – і Юрій отримує прізвисько Доктор Паскуда, працюючи в корпорації «Тіло™». Конкретніше – в клініці, котра займається продовженням життя людей. Для цього душі померлих переселяються в тіла живих. Мета Юрія – знайти Іванку, точніше – її тіло. Він знаходить його, проте в тілі – душа зовсім іншої жінки. Отже, це не його кохана, а лише оболонка.

Зробимо паузу й поставимо на місце авторки, наприклад, мене. Що зробив би автор цих рядків із огляду на те, що «Голова професора Доуеля» Беляєва – один із небагатьох наближених до фантастики творів, не просто прочитаний мною, а багато разів перечитаний? Правильно, переспівав би казку майже сторічної давнини на новий український лад. І насамперед не переносив би дію в майбутнє. Герої Беляєва, як Марі Лоран із «Голови…», так і Іхтіандр й Гуттіере з «Людини-амфібії», були практично сучасниками автора. Лиш жили в інших країнах, що додавало шарму самим творам.

Не варто також забувати пікантну обставину: ці романи Беляєв писав у часи, коли більшовики починали перші експерименти з буквального створення нової людини (про це можна прочитати, зокрема, у книзі російського автора Олега Шишкіна «Червоний Франкенштейн. Секретні експерименти Кремля»). Зокрема, чітка лінійна історія «Голови професора Доуеля» побудована на тому, як до голів пролетаря та актриси пришили чужі тіла, одне тіло втекло, пережило пригоди й повернулося ледь живим назад. До лабораторії лиходія Керна, учня Доуеля. «Собаче серце» Михайла Булгакова – інше за метою, але з цієї ж опери та, показово, писаний в той самий час – середина 1920-х років.

Від роману Вікторії Гранецької «Тіло™» чекалося чогось подібного. Скажімо, як переселення душ інтелігентів у тіла пролетарів міняє новостворену людську одиницю. Або – як нові люди почнуть бунтувати чи вступати в якісь інші конфлікти зі своїми творцями. Нарешті, хотілося, аби все відбувалося, як у Стівена Кінга, тут і тепер, а не в майбутньому, що відразу переселяє роман до іншого жанрового сегменту. Словом, чогось, скажемо так, менш літературного та з претензією на позажанровість, модерність та бароковість, аніж отримано в результаті.

Замість цього доводилося по кілька разів повертатися до прочитаного, аби зрозуміти, звідки взявся черговий персонаж, яка його мета в драматургії роману та, що теж важливо, куди ці персонажі зникають. Результат: я зі своїм системним та лінійним мисленням, будь воно неладне, мушу сильно напружитись при спробі переказати сюжет прочитаного твору кількома реченнями – як того вимагає незнайомий із текстом читач на тому ж Заході.

У сухому залишку роман «Тіло™» - типовий приклад інтенсивного пошуку не лише Вікторією Гранецькою, а й більшістю сучасних українських авторів так званого «третього шляху». З огляду на будь-який творчий пошук та утвердження власного обличчя й стилю в літературі це дуже добре й вітається стоячи. Проте, якщо подібні пошуки відбуваються в літературі, яка чітко претендує на жанрову нішу, «третій шлях» не зовсім підходить. Навіть коли персонажі в силу різних причин не прописані до кінця, читач жанрових текстів хоче, аби сюжетні лінії не перетворювалися на перехресні стежки. Які, до того ж, обриваються з не завжди зрозумілих причин.

Заплутана історія чи клубок історій повинні розплутатися. А так – є Юрій, який має мрію, є його кохана Іванка, є корпорація «Тіло™» - і разом із тим є решта народу, котра просто населяє роман.

Оригінал статті

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.
 
Вікторія Гранецька

Коментар
Щиро вдячна Вам за читання та коментування. Неодмінно врахую всі зауваження під час роботи над новим романом)))
Люша

Коментар
Як жаль,що таку воістину геніальну ідею авторка так і не змогла довести до ладу. Від цієї історії можна було б ридати цілу ніч, якщо "порізати" купу зайвого тексту,бо ці "рудгери", "ванеси", "керлі" із їхніми типовими історіями просто розірвали мій мозок.
Вікторія Гранецька

Коментар
Пане Віталію, дякую за коментар:) Із задоволенням викладу в цьому розділі й Вашу рецензію на «Тіло™», якщо надішлете текст і посилання. Пригадую Ваш відгук у Фейсбуку щойно після виходу книги – там було багато критичних (і корисних для автора!) зауваг)))
Віталій Квітка

Коментар
"Тіло ТМ" - це підручник. Підручник для українського прозаїка, який збирається писати трилер: Вікторія стоврила ідеальний трилер українською. Кращого трилера в цій літературі, безумовно, бути не може. Тому не виникає сумнівів щодо "вдячності" Кокотюхи як читача, однак якість його читання, як і якість його творів вимагає від цього читача більшого. Якби Кокотюха був тільки читачем в електричці, а не "письменником", то такі високоаналітинчі роздуми як "збрався читати одне, а прочитав інше" були б якось зрозумілі. Література завжди "як", а не "що", і фраза Кокотюхи "Проте якщо збирався читати один роман, а прочитав зовсім інший" - це найбюільший комлімент авторці, до того "приголомлшливій брюнетцій", за визначенням аксакалів медія. Отож, якась ода Бєляєву вийшла, а не рецензія на Гранецьку...
Вікторія Гранецька

Коментар
))) Дякую, що переймаєтеся долею моїх героїв. Отримала вже багато листів та повідомлень із тим самим запитанням. Що ж.. Наразі не можу нічого обіцяти, бо працюю дещо з іншим сюжетом, але в майбутньому неодмінно подумаю над імовірністю продовження «Тіла™». І самій цікаво, що там далі:)
Олеся

Коментар
Приєднуюсь до запитання про продовження! Дуже цікаво що сталося далі з Юрієм та Ештон. чи справився Лукас з поставленим перед ним завданням чи вернувся Алехандро до дружини, а якщо так,то як вони жили з такою різницею у віці? Алехандро мій улюблений герой, після Юрія! Дуже чекаю продовження історії!!
Богдан

Коментар
А чи буде продовження цього роману? Обговорював цю книгу з другом, то він вважає що Юрій загинув і це кінець.А я думаю, що Юрій вижив і повернувся до України! Хотілося б прочитати продовження, як було насправді!
Вікторія Гранецька

Коментар
Врахую Вашу думку, Богдане:) Дякую за читання. Мені, як автору, важливі всі відгуки та рецензії на мої книжки, адже вони допомагають мені рухатися вперед і ставати кращою для читачів.
Богдан

Коментар
Не згоден з Андрієм Кокотюхою, за сюжетом легко слідкувати, всі герої запам*ятовуються без проблем.Від книги неможливо відірватись. Надіюсь, наступна буде не менш цікавою і оригінальною. "Переспіви" не читатиму!