Вероніка Євдокімова: «Цю книжку можна порадити не всім»

Відгук читача

«ТІЛО™» - моя четверта книга із сучасної української літератури, яку зовсім недавно для мене відкрили друзі, та перша за багато років друкована історія на моїй поличці. Будучи прихильником електронних книжок, я надзвичайно зраділа, отримавши примірник з підписом самої авторки! Поки я відпочивала після потягу та подавала документи в київський ВНЗ, Артем Острожинський придумував найкращу назву для коктейлю, який Вікторія Гранецька готувала на літературній «Країні мрій». Саме «Душа Ештон» і зробила мені цей приємний сюрприз.

Велику роль в книжках має обкладинка. А я, в свою чергу, дуже примхлива до цього. Через ефект дзеркальної поверхні виникає дуже дивне відчуття. Ніби не тільки чужа душа в чужому тілі не може вибратись звідти, що і демонструє, на мою думку, це зображення, а і сам ти застряг в чіпких обіймах історії... І ти це дійсно розумієш, коли починаєш читати. Якби мене попросили описати сюжет геометричною фігурою (фіз-мат - не зважайте), я б назвала многокутник. Як знаєте, ця фігура може мати безкінечну кількість кутів. І тільки кожен читач сам для себе може визначити їхню кількість. Може це буде містичний чи любовний трикутник, або ж неправильний многокутник з тією кількістю кутів, яка позначають кількість запитань, що залишаться після (перепрошую за тавтологію).

На жаль, цю книжку можна порадити не всім. Людина повинна мати або міцні нерви, або не надто яскраву фантазію, адже трапляються доволі жорстокі речі. Але це не завадить людям ставати в чергу за цією історією (навіть мешканцям мого рідного Харкова; тут переважно читають російською, тому зазвичай доводиться вмовляти прочитати книгу українською мовою). Ця книжка дійсно варта уваги.

Загалом, ідея цікава: переміщати свідомість людей в тіла тих, хто не цінує життя та отримав смертний вирок чи довічне ув'язнення. Але... люди є люди, і все вийшло аж ніяк не ідеально. Не сумніваюсь, якби справді відкрили спосіб переселяти душі - то майбутнє стало б саме таким.

Прочитавши останню - 316 - сторінку, я десь хвилину сиділа мовчки, намагаючись «переварити» текст. В цю мить забуваєш як дихати і сотий раз водиш поглядом по сторінці. В голові назріває купа питань, а з тим і гордість за вітчизняних письменників, які пишуть не гірше, а то і краще закордонних.
Дякую за цю історію!

Оригінал статті

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.