Відгук анонімного читача: «Нє, ну, то капєц!»

Відгук читача

Не знаю, як книга Вікторії Гранецької опинилась в моїй бібліотеці. Думаю, підкупила моторошна обкладинка в темно-зелених тонах з страхітливо неживими очима та губиськами. І назва то яка… «Тіло ТМ»! Початок мене не розчарував – майбутнє, Карпати, сиротинець під опікою жорстоких монахинь, самі сироти з покаліченими долями і, від того, черствими душами, і, звісно ж, головний герой – хлопчик на ім’я Юрій, який може обертатись вовком. Мозок налаштувався на звичну хвилю «перевертні-привиди-вампіри-іПрочаяЮрунда», а не тут то було!

Дітлахів з українського сиротинця використали в якості донорів в новомодних медичних експериментах з пересадки свідомості. Головний герой йде своїм шляхом, його добряче шмагає життя, але він все ж сподівається знайти дівчинку Іванку, яку забрали до Сполучених Штатів. Раз! – і авторка переносить нас іще на кілька років вперед: Юрій – головний лікар однієї з клінік, де пересаджують свідомість з одного тіла в інше. Отут книга наповнюється новими героями. Крізь їхні долі можна реально побачити ступінь ницості, до якої може впасти людина. Це і підстаркувата кінозірка, яка марить колишньою славою і хоче «перебратись» до молодого тіла; це – хлопець-каліка, який переміг у шоу потвор, і тепер претендує на привселюдне переселення до красивого тіла; парочка геїв, які хочуть мати спільних дітей, а тому на сірниках гадають, кому з них «перебиратись» до жіночого тіла. Тіла для донорства викрадають, гребуть з в’язниць, батьки продають своїх дітей, церква проповідує рай усім, хто віддасть своє тіло ближньому – жахіття! І, головне, що все виглядає настільки реалістично, що на душі бридко стає. І дійсно, при всіх теперішніх трансплантаціях, хто сказав, що через декілька десятиліть не будуть трансплантувати цілі тіла, а не тільки органи? Останню сотню сторінок просто ковтаю – головний лікар, якого знають під іменем лікаря Паскуди, закохується в донорку Ештон, яка добровільно відмовляється від свого тіла. Ось тут всі химери оживають. Відкриваються маски кожного персонажа, їхні поплутані життя-свідомості, їхнє реальне божевілля, з’являються привиди, які застрягли між світами… Напруга така, що вигуків типу «Нє, ну, то капєц!» - просто не втримати. Іще й детективна нитка пронизує роман. Чогось думається, що те все добром не кінчиться, і від того передчуття сторінки гортаються з шаленою швидкістю. А в кінці… а кінець я вам не розповім! Бо все так, як передбачалось, і, водночас, занадто приголомшливо. Особливий шок викликає розкриття методу пересадки свідомості. Зізнайтесь, адже кожен з вас (як і я) поставив на новітні досягнення науки? А насправді…

Читати! Читати! І ще раз – читати! Не тільки любителям фантастики чи сучасної української літератури. Не знаю, як ви, але я запам’ятаю ім’я Вікторії Гранецької. До речі, «Тіло ТМ» - друга книжка з-під її пера. Вона має неабиякий успіх. Роман потрапив до десятки фіналістів Міжнародної премії ім. О. Ульяненка та увійшов до шорт-листа Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року 2013» у номінації «Красне письменство». У своєму доробку Гранецька іще має роман «Мантра-омана» (дебют), але його я тільки планую прочитати. Сама письменниця з Вінниці, за освітою – психолог, займається журналістикою і навіть побувала членом журі в конкурсі «Коронація слова». Відгуки щодо «Мантри-омани» різняться, але, якщо в цьому творінні є хоч трохи тієї майстерності, що в «Тілі ТМ», то я буду в захваті.

Оригінал статті

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.