Маріанна Малина: «Фізика завжди була моїм улюбленим предметом»

Фото: Ігор Бойченко

Дилогію «Фіолетові діти» української письменниці Маріанни Малиної я вже давно зарахувала собі до найулюбленіших книжок. Тих, які хочеться перечитувати, обговорювати, радити друзям. А нещодавно дізналася гарну новину – дилогія незабаром стане трилогією, адже Маріанна дописала третю частину «Фіолетових дітей» під назвою «Смарагдове сяйво». Про це та інші цікаві деталі з літературної майстерні й приватного життя письменниці читайте в ексклюзивному інтерв’ю.

— Пані Маріанно, ви мали блискавичний письменницький дебют із романом «Фіолетові діти», що підкорив не лише українських, а й закордонних читачів, адже його було перекладено грецькою мовою. Розкажіть, будь ласка, що спонукало вас обрати для роману саме таку хвилюючу й містичну тему – незвичайні діти з екстрасенсорними здібностями?

— Здібності, які знаходяться «за межами», завжди цікавили людей, він надзвичайно привабливий, цей магічний фльор. В цілому ж, тема надздібностей, це елемент переважної більшості казок та легенд, які були відомі людству з давніх-давен. Я не скажу нічого нового, якщо зазначу, що кожна історія, яка розповідається письменником — це своєрідна казка. А магічна казка завжди більш цікава. Принаймні для мене.

Зазначу, що тема «надздібностей» у моїх творах не є головною. В центрі оповіді стоїть людина. З її складним внутрішнім світом, з її конфліктами, з її непростими відносинами з іншими людьми та навколишнім світом. Надздібності — це такий своєрідний згусток «інакшості». Який злам відчуває особистість, коли усвідомлює, що вона «не така», як більшість? Де межа впливу соціуму? Чи є ідея створення «надлюдини» моральною? І якою мораллю будуть послуговуватися діти, що суттєво відрізняються від минулого покоління? Ці питання, я вважаю, доволі цікаві, щоб спробувати в котрий раз на них відповісти. Тож повторюсь, тема надможливостей, для мене цінна не сама по собі, а скоріше, як своєрідний літературний засіб, що дозволяє розгорнути внутрішню драму героїв.

— В 2010 році світ побачило продовження «Фіолетових дітей» під назвою «Via combusta» (Випалений шлях) й дивовижна історія набула нових обрисів та деталей. Але історію не завершено. Без сумніву, ваші читачі (до яких я теж належу) вже з нетерпінням чекають третьої частини. Чи буде вона завершальною? Як довго лишилося чекати? І про що, власне, йтиметься у цій книжці?

—Третя частина практично завершена. Спочатку вона мала робочу назву «Калиновий міст», але з часом трансформувалася в «Смарагдове сяйво». Не знаю, чи буде вона останньою, хоча історію третьої частини логічно закінчено. У новій книжці поряд зі знайомими героями, з’являться й нові. Основні події будуть розгортатися  в трьох містах: Києві, Одесі та Санкт-Петербурзі. Знову буде безліч загадок та таємниць. Деякі таємниці минулого сягають другої світової війни та фашистської Германії, а  деякі  — мають ще глибше коріння. В романі фігурують документи моторошної містичної організації «Аненербе», а також розкривається роль Японії, на яку було багато натяків в першій  та другій частині.  

— Трохи особисте питання. Нещодавно дізналася, що свого часу ви закінчили Запорізький технікум електронних приладів, де отрималиспеціальність «радіотехнік». Дуже екзотичний фах як для жінки! Скажіть, чи використовуєте ви набуті знання в житті та літературі?

— Для мене нічого особливо екзотичного в цьому не було. Фізика завжди була моїм улюбленим предметом. Ще в шкільні роки я зацікавилася радіоелектронікою, пам’ятаю, навіть майструвала своїми руками детекторний радіоприймач. На той час для дітей з південної України , де українські школи були восьмирічками (така хитра політика русифікації), технікум був чи не єдиним майданчиком для вступу до вузу. З перебудовою технічний вуз, до якого я мала вступити, втратив свою привабливість, бо все, що стосувалося розвитку технологій, припинило своє існування. Масово закривалися радіозаводи та так звані «поштові скриньки» (високотехнологічні заводи, що працювали на «оборонку»). Тому я не стала продовжувати навчання за фахом, а обрала більш прагматичний напрямок , а саме професію економіста.

Можливо, при інших умовах, життя б моє склалося по-іншому. Та, власне, я ні про що не жалкую. Поглиблене вивчення технічних предметів з п’ятнадцяти років неабияк тренує логіку. Зауважу, що на той час привабливість навчання на «технаря», була ще й в тому, що нам менше морочили голову всілякими «науковими комунізмами», тобто ми були майже позбавлені ідеологічного тиску, до якого я завжди відчувала відразу.

Безперечно, все, що відбувається в житті, в якійсь мірі впливає на творчість. У мене, наприклад, часто зустрічаються суто технічні порівняння: «немов перемкнувся невидимий тригер», «логічні, як мікросхеми» та таке інше.

Взагалі, я вважаю, чим багатша біографія, чим більше за плечами знайомств з різними «зрізами» суспільства, тим краще для письменника.

Пані Маріанно, про що, на ваш погляд, зараз варто писати? Які теми на часі в нашому суспільстві? Які з них цікаві особисто вам настільки, аби ви втілили їх у своїх майбутніх творах?

Вважаю, що гнатися за кон'юнктурою не слід. Перш за все, треба слухати своє серце. Зараз, наприклад, для того, щоб тебе визнав український літературний «бомонд» вартувало б написати щось про визвольний рух УПА, або про боротьбу Холодного Яру. Я не кажу, що ці теми погані, чи що темні плями нашої історії не варто висвітлювати. Варто. Але не варто плутати літературу з ідеологією. На мій погляд, значно корисніше читати документальні речі про трагічні сторінки історії, ніж «ідеологічно правильний» літературний опус. Від такого роду  кон'юнктурності тягне  «радянщиною», з тою різницею, що тоді модно було писати про героїзм червоних комісарів.  

Спіймати «хвилю», тобто вгадати, що саме зараз необхідно читачу, це велика удача. Якщо письменник вгадає  — народиться бестселер.

Здається, час «чорнухи», надмірних описів сексу, стенань та безнадії вже пройшов.  Читач скучив за чистою життєствердною літературою. За історіями, де, як би це банально не звучало,  є вірність, дружба, любов і де добро перемагає зло.

Перевірити, наскільки твій твір корелює з чеканнями читачів, можна тільки випустивши його в світ.

Зараз в мене в «роботі» містично-детективний роман під робочою назвою «Таємниці старого маєтку»  (прототип — маєток Муравйових-Апостолів в селі Хомутець, Полтавської обл.). Головна героїня — молода дівчина, що за обставинами повертається  в село, де пройшло її дитинство. Тільки-но приїхавши, вона стикається із загадковою загибеллю вчителя історії, що протестував проти продажу маєтку в приватні руки. Дівчина починає підозрювати у вбивстві зацікавлену особу, нового «пана» з красномовним прізвищем Дубина. Та не все так просто. У справу втручаються й інші персонажі,  молодий хлопець Іван, що полюбляє носити  футболки із зображенням Че Гевари, загадкова письменниця Наталі Будяк, вічно бліда зеленоока пані Ельза, та місцевий поет Слинько. Паралельно двоє дванадцятирічних підлітків, які надивилися фільмів про вампірів, ведуть своє розслідування, з усіх сил намагаючись знайти хоч якогось упиря.

— Знаю, що ви не лише талановита письменниця, але й уважний небайдужий читач. Що зараз читаєте? Яким жанрам та напрямкам надаєте перевагу? І нарешті, якою має бути українська книжкова новинка, аби нею зацікавилась Маріанна Малина?

Зараз читаю Чака Паланіка «Невидимки». А для «нічного» читання перед сном в мене лежить на тумбочці «Біла Богиня» Роберта Грейвса, яку я із задоволенням перечитую вдруге (і знаходжу там нові цікаві подробиці). 

Які жанри мені подобаються більше? Легше сказати, що не подобається. Я не дуже люблю любовні романи. Виключення, прочитані останнім часом «Середньовічні легенди про лицарів» Томаса Булфинча (та я їх відношу до казок та міфології). А так мені подобається майже все.

Зацікавити мене не важко. Я читаю все, що попадає до рук. Іноді, правда, не дочитую, особливо сучасні романи. Художня книжка, на мій погляд, має бути перш за все цікаво написаною, щоб хотілося перегорнути сторінку й дізнатися, що буде далі.

Розмову провела Вікторія Гранецька

05.03.2012

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.