Міла Іванцова: «Бажаю всім авторам знайти своїх читачів, а всім читачам – своїх авторів!»

Про інтерв’ю з письменницею Мілою Іванцовою я мріяла дуже давно, оскільки належу до численних шанувальників її прози. І от нарешті, 7 листопада, під час спільної творчої зустрічі зі студентами Київського університету ім. Б. Грінченка я отримала довгоочікувану нагоду знову поспілкуватись з улюбленою авторкою. Отже, до вашої уваги – ексклюзивна розповідь Міли Іванцової про її нові книги, світ захоплень та особисті читацькі уподобання.

− Пані Міло, ви надзвичайно багатогранна людина: художниця, перекладач, кулінар, фотограф… Окрім того, ще й талановита письменниця й поетеса, яка має власний сайт, веде блог та сторінку у соціальній мережі. Як Вам вдається знаходити час для всього? Що є найбільш пріоритетним у Вашому житті? Що вимагає найбільше зусиль, а на чому душа відпочиває?

− Ось на всьому цьому душа й відпочиває! Тому що все, вами перелічене, то є не професія, а хобі! А хобі – це те, що людина завжди робить із задоволенням, вкладає в нього свій час, кошти і душу. А коли хобі може ще приносити людині якісь гроші на життя – то взагалі суперова комбінація! Я до цього прагну, але ще не можу сказати, що дійшла бажаної мети. Я не вважаю себе професіоналом, але дуже відповідально ставлюся до всього, за що беруся, тому не перестаю вчитися.

− Надзвичайно вразив Ваш роман «Вітражі». Заново відкрила для себе Франсуазу Саган, почала перечитувати її романи «Здрастуй, смуток» та «Чи любите ви Брамса?». А які стосунки склалися у Вас особисто із творчістю епатажної французької письменниці? Чому саме вона?

− Дякую, приємно, коли читання мого роману має ще й такі наслідки. Кілька книжечок Саган мені подарували французькі туристи у 1982 році, коли Київ святкував своє 1500-річчя, а я ще студенткою працювала влітку в Інтуристі. То був просто скарб – автентична французька книжка в Радянському Союзі! Не якісь адаптовані тексти для позакласного читання, видані в Москві, а справжні, вже читані кимось «Livre de poche» (кишенькова книжка). Я і мої друзі з інституту читали їх по черзі. Сьогоднішнім студентам це важко зрозуміти. Хоча, про цей факт я згадала вже потім, коли дописала роман. Сюжет виринув якось сам собою. Я дуже багато матеріалу перебрала, коли працювала над книжкою, хоч роман все ж таки не про Саган. Але заради кількох сторінок про неї я прочитала французьку книжку з її біографією, подивилася новий неадаптований художній фільм, прекопала чимало наших та французьких статей про письменницю, про її життя, продивилася багато відеозаписів із нею. І не приховую, що на сьогоднішній день феномен письменниці Франсуази Саган, її особистість мені стали цікавішими за її твори.

− Не можу не спитати про Вашу нову книгу «Заради мрії», що вийшла друком у «Гранях-Т». У ній Ви розповідаєте історію успіху спортсменки, а нині відомої телеведучої Олени Говорової. Як створювалася ця книга?

− Книгу мені замовило видавництво «Грані-Т», яке започаткувало серію «Дівчата зі спорту». Вони ж мені запропонували і прототипа – легкоатлетку Олену Говорову. У мене була можливість дати героїні псевдонім, але використати в художньому творі  деякі реальні події з життя Олени. Але її шлях у спорті і без вигадок дуже цікавий, тому я залишила реальне ім’я і писала дуже близько до її біографії. Правда, для цього нам довелося кілька разів подовгу розмовляти, а також чимало листуватися. Зрештою, Олені повість сподобалася, чим я теж тішуся.

− «Ключі від ліфта» - наступний роман, що його з нетерпінням чекають шанувальники Вашої творчості. Вже сама назва заворожує! Можете розповісти, що ховається під його обкладинкою?

− Книжка з’явиться дуже скоро, в грудні-січні буде в книгарнях. Виходить одночасно російською та українською мовами – я пишу свої твори українською, а потім сама їх перекладаю. Не хочу завчасно розкривати фабулу роману, можу сказати лише, що мова там піде про двох хороших чоловіків та двох «поганих» жінок. Як перетнуться їхні долі, чи надовго сплетуться лінії їхніх життєвих шляхів, і яку роль у цьому зіграють ключі та ліфти поки що не розповідатиму. Кожен читач зробить власні висновки, побачить щось своє, задумається над чимось.

− Чого, на Вашу думку, не вистачає сучасній українській літературі в розрізі тем, сюжетів, ідей, проблематики? Які теми цікаві особисто Вам в якості основи для задумів майбутніх книжок?

− Я вважаю, що сучасна українська література сьогодні настільки різнопланова, що може більшою чи меншою мірою вдовольнити будь-який смак читача. Адже це тільки в школі та на філфаках є обов’язкова для прочитання програма творів. Та ще літературні критики та члени журі літ. конкурсів мусять читати те, що мусять. Але ж більшість читачів обирає книжку собі до смаку. А смак – то річ дуже суб’єктивна, власне, як і будь-яка творчість. Я підозрюю, що автор своїм твором подає певні сигнали, продукує якісь власні вібрації, відчутні  для читача з подібними вібраціями, налаштованого на сприйняття саме цієї «частоти». І тоді цей феномен називається «знайти свого читача». Я дуже втішена, що за період трохи більший двох років мої книжки вже знайшли свого читача, і люди з довірою ставляться до імені автора, запитують, коли вийде щось нове. Це надзвичайно приємно. Я дуже це ціную, тому що люблю і поважаю моїх читачів, а коли пишу, неодмінно думаю про них теж.

− Кого з українських авторів читаєте? Якими критеріями керуєтесь під час вибору книжок? І нарешті, якою має бути книжкова новинка, аби письменниця Міла Іванцова захотіла її прочитати?

− У мене є така противна риса характеру – я впадаю в упертий ступор і не читатиму те, про що хором кричать усі одночасно. Принаймні, не читатиму разом із усіма, тому що це зараз «a la mode». Вижду, доки у мене з’явиться власне бажання це зробити. Якщо з’явиться. А загалом я останнім часом читаю більше української сучасної літератури, ніж світової – такий період. Хочеться розібратися, що тут відбувається. Радо читаю книжки знайомих мені авторів, уже більш-менш уявляючи собі їх особистості, це цікаво. Не дуже люблю занурюватися у фентезі чи містичні твори, вважаю, що наш реальний світ, життя, люди навколо – це невичерпна криниця сюжетів та історій, і мені вони ніколи не набридають, і у читанні, і в творчості. Хоча в «Ключі від ліфта» я додала краплю містики, що, власне, не змінило моєї орієнтованості на реальність. Ще я не люблю депресивну літературу, не читаю і не пишу такого. Життя і так непросте, щоб іще добивати читача замість того, щоб вселити в нього надію та сили іти вперед. З останнього читання мене вразив невеликий за обсягом роман Ірисі Ликович «Татцельвурм» («Нора-Друк») та потішив мою душу роман Галини Вдовиченко «Бора» («КСД»). Я навіть наважилася написати відгуки про них в газету «Друг Читача», хоча зазвичай не пишу рецензій. Зараз читаю книжку французького філософа Еміля Сьорана «Допінг духу» в перекладі Ірини Славінської. Мені цікавий і Сьоран як автор, і Славінська як перекладач, адже я теж завершила переклад роману з французької і чекаю на його видання у «Норі-Друк». Взагалі, я маю чималий список книжок до читання найближчим часом. Щороку привожу з Львівського форуму стільки книжок, що ледве встигаю перечитати до наступного форуму, а ще ж треба встигати й своє писати! Бажаю всім авторам знайти своїх читачів, а всім читачам – своїх авторів!

Розмову провела Вікторія Гранецька

 08.11.2011

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.