Олександр Вешелені: «Книгарня «Є» − це ніби бібліотека, в яку щодня ходиш на роботу»

Нещодавно вирішила згадати своє журналістське минуле і прикрасити цей сайт ексклюзивними інтерв’ю з цікавими людьми, які безпосередньо впливають на становлення української літератури сьогодення. До вашої уваги – розмова з Олександром Вешелені − арт-менеджером вінницької Книгарні «Є», що віднедавна стала справжньою «штаб-квартирою» літературного життя Вінниці.    

 − Пане Олександр, у Вас дуже цікава робота, про таку можна тільки мріяти. Розкажіть, будь ласка, як Ви потрапили на посаду арт-менеджера книгарні «Є». Що входить до Ваших посадових обов'язків?

− Так, я справді мріяв про подібну роботу не один рік. Коли тільки почув про відкриття книгарні «Є» у Вінниці, не міг стримати емоцій. Очікував, що літературні заходи тут розпочнуться вже у перші тижні. Але пройшло кілька місяців, а заходи так і не проводилися. Як з’ясувалося, книгарня шукала арт-менеджера. Я дуже довго вагався, чи ризикнути і спробувати податися на конкурс, про це я постійно розповідав усім своїм друзям. І ось, саме під час однієї такої розмови в ужгородській кав’ярні мені зателефонувала одна з арт-менеджерів «Є», і таки вмовила спробувати сили.

Мій обов’язок – тримати високу планку, яка заявлена в «Є». Адже ми не тільки магазин, і книжка для нас – не просто товар. У Вінниці в останні роки помітне пожвавлення культурного життя, але, на жаль, досі це не поширювалося на літературну сферу. А дарма – вінничани мають усі шанси бути частинкою надзвичайно динамічного літпроцесу і навіть перемагати в «Коронації слова» :-) Я ж усіма своїми зусиллями намагаюся підтримувати ауру творчості і активності в стінах книгарні. Зрозуміло, що це на перших порах вимагає надзвичайно напруженого та інтенсивного генерування ідей. Однак в ідеалі я мав би бути лише містком між запитами наших відвідувачів та проектами активних ініціаторів різноманітних культурно-мистецьких акцій. Тож головне моє гасло: «Побільше ідей!»

− Щодня Ви знаходитесь в оточенні книжок. Які Ваші особисті читацькі уподобання? Що з нещодавно прочитаного особливо вразило й запам'яталося?

− Працювати у книгарні – це, скажу вам, заспокоює. Адже раніше було страшенне бажання скупити половину книжок у будь-якому магазині, зараз же – це ніби бібліотека, в яку щодня ходиш на роботу. Читаю я насправді не так багато, як хотілося б – принаймні, половина дня йде на читання новин та публікацій про книжки. Читання ж самої книжки зазвичай розпочинається тільки удома, та й то здебільшого перед сном. Дуже люблю кількагодинні поїздки в потягах – тільки там я можу прочитати книжку «на одному диханні». З величезною обережністю ставлюся до асортименту сучасної літератури, бо він потребує добрячої фільтрації. До того ж, спершу варто перечитати класику, аби мати багаж первинних текстів, якими зараз, в епоху постмодерну, прийнято повсюдно гратися. Моя найбільша «слабинка» – література т.зв. «розстріляного відродження», доби, коли українська література була найбільш наближена до рівня світової. Тому поза конкуренцією у мене твори Миколи Хвильового, Валеріана Підмогильного, В. Домонтовича, Майка Йогансена та інших. Сучасна література – дуже різнопланова, а тому кожен шукає в ній щось своє. Мене приваблюють книжки, які умовно можна назвати белетристикою – соціальні, психологічні та філософські романи. Хоча я не можу сказати, що кожна з них по-однаковому вражає. Як не дивно, найсильніше враження з останніх прочитаних книжок стосується іще минулорічного «чтива» – роману «День у день» німецької письменниці Терезії Мори. Багато в чому відчуваю спорідненість з авторкою, бо я – також білінгв, і також наполовину угорець. Особливо це відчуття підсилила зустріч із письменницею на Форумі видавців у Львові. Зі свіжопрочитаного багато інтелектуального задоволення приніс мені роман Мішеля Уельбека «Можливість острова» – не в останню чергу через свою антиутопічність.

− Ви маєте унікальну нагоду спілкуватись особисто з багатьма сучасними українськими письменниками й поетами, чиї презентації та автограф-сесії проходять у книгарні «Є». З ким із відомих людей Ви наразі знайомі? Що можете про них розповісти?

− Думаю, знайомство з письменником важливе для мене, але не через те, що це відома особистість. Зрештою, я не можу сказати, що у мене достатньо часу, аби по-справжньому заприятелювати з кожним, хто до нас приїздить. Однак майже завжди приємно вражений тим, що ці люди дуже легко знаходять контакт зі своїми читачами і в позапрезентаційний час також є цікавими співрозмовниками, навіть, я сказав би, «кльовими особистостями». Це стосується і Тараса Прохаська, і Олександра Ірванця, і Наталки Сняданко, і багатьох інших. З усіма ними намагаюся проводити максимум виділеного часу, робити їм невеличкі екскурсії Вінницею, яка їм, до речі, дуже подобається – і це не може не радувати. Таким чином на уявній карті письменників з’являється іще одне місце, куди вони хотіли б повернутися.

− Чи траплялися якісь цікаві, смішні чи несподівані випадки, пов'язані з культурно-мистецькими подіями, у вінницькій книгарні «Є»?

− Ми стараємося самі заходи проводити з гарним настроєм і в доброму гуморі, тим більше, що аудиторія у нас завжди почуває себе по-домашньому. Звісно, публічність і відкритість є трохи небезпечною, якщо до нас може завітати хтось «неадекватний» – місцевий прошак або пан у дуже нетверезому стані. Хоча комічними ці ситуації здаються вже тільки пост-фактум. Дуже яскраво запам’яталася презентація «Гербарію коханців» Наталки Сняданко, яку раптово обірвала перша цьогорічна червнева злива (вінничани про неї, певне, пам’ятатимуть іще довго). Тоді при напівтемряві поспіхом роздавалися автографи і розпочиналося «перепливання» через площу Перемоги.

Так само із посмішкою пригадую, як мені довелося бути таким собі Слоником-Дзвоником. Сталося так, що аніматора, котрий мав проводити дитячий захід, не пропустили на потяг зі Львова, а тому приїхав тільки костюм слона – до слова, дуже незручний, виготовлений з поролону. Довелося мені за годину до заходу вчити нашвидку віршики та конкурси, а потім у цьому самому костюмі розважати малечу, читати крізь вузький отвір на рівні вух та гортати сторінки натягнутими товстими рукавицями.

− Також книгарня «Є» приваблює відвідувачів своїми кіносеансами.Звідки прийшла така гарна ідея? Яким чином обираються фільми для переглядів у книгарні? Які з відомих кіношедеврів плануєте демонструвати глядачам у майбутньому?

− Ідея «Літніх кіновечорів» виникла під впливом поїздок до Будапешта та Відня, де саме в період канікул прийнято проводити безкоштовні кінопокази на відкритих майданчиках – на дахах торгових центрів, площах та у парках. Як виявляється, подібна практика колись існувала навіть у СРСР, але вже давно занепала. Ми пропонували вінничанам альтернативну форму проведення дозвілля, і для цього завжди обирали кінофільми, які не перенавантажують мозок, але таки спонукають до роздумів. Важливо було обирати стрічки з художнього цінністю, які б викликали певні емоції у глядачів, а не були би простим продуктом для споживання. Фільми демонструвалися мовами оригіналів з українськими субтитрами – і це також важливий чинник, адже це сприяє кращому сприйняттю стрічки, а заодно тренує наше вухо до іноземної мови. Аби залишити певний шарм «Літнім кіновечорам», ми вирішили їх не перетворювати в «осінні» чи «зимові», натомість сподіваємося, що у майбутньому зможемо представити роботи українських кінематографістів, які мають чим порадувати і здивувати вітчизняного глядача. Також ми готові надати приміщення для будь-якого вінницького кіноклубу (якщо такий наразі існує).

Розмову провела Вікторія Гранецька

11.09.2011

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.