Тіна Гальянова: «Цей роман повністю мене поглинув»

Фото зі сторінки Facebook

Молода вінницька поетеса й письменниця Тіна Гальянова вже має чимало літературних досягнень. У її творчому доробку – три виданих поетичних збірки та повість у новелах «Химеросховище», серед списку нагород – літературно-мистецька премія «Кришталева вишня» (2010 р.), Міжнародна україно-німецька премія ім. Олеся Гончара (2012 р.). Не вперше її ім'я звучить і на церемонії нагородження «Коронації слова». Минулого року Тіна отримала диплом за пісенну лірику, а цьогоріч знову приємно здивувала всіх – її прозовий твір «Ходіння Туди й Назад» увійшов до десятки фіналістів королівської номінації «Романи»! Саме про цей містично-фантастичний роман я й попросила Тіну Гальянову розповісти в сьогоднішньому інтерв’ю.

– Тіно, Вас знають у літературних колах як письменницю, поетесу, лауреатку різноманітних премій та конкурсів. Зокрема, 2012 року за повість у новелах «Химеросховище» Ви отримали Міжнародну премію ім. Олеся Гончара. Розкажіть, будь ласка, як уперше відкрили в собі літературний хист і звідки у Вас потяг до фантастичного й містичного у творчості?

– Бажання писати з’явилося у мене ще в дитинстві. Першою спробою були вірші. Саме вони й стали для мене перепусткою в світ літератури. Ще школяркою почала відвідувати літературно-мистецьку студію «Мережка» при палаці дітей та юнацтва, якою на той час опікувалася Тетяна Яковенко, відома вінницька письменниця. Саме з її легкої руки відбувалося моє знайомство з іншими письменниками, відвідування різних літературних заходів, що дало змогу шліфувати власні літературні задатки. Зрештою, усе це вилилося у першу поетичну збірку «Фортеця мрій», котра побачила світ, коли я навчалася в 9-му класі. В 11-му вийшла друком і друга книга – «П’ятий вимір».

Паралельно з віршами писала й прозу, переважно малі жанри: оповідання, новели. На більші не вистачало терпіння й майстерності. Та й ці перші спроби мало кому показувала, а щоб десь друкувати – взагалі мови не було. На відміну від віршів, проза – це більші праця й досвід, яких на той час у мене не було.

Захоплення літературою визначило й мою майбутню професію. Після закінчення школи вступила до Інституту філології й журналістики Вінницького педуніверситету. Продовжувала писати, але наступна збірка віршів – «Операція дактилем» – вийшла друком аж через 6 років після другої. За неї я отримала премію «Кришталева вишня».

З часом, набувши трохи досвіду, наважилася оприлюднити й свої прозові твори. Так виникла повість у новелах «Химеросховище», яка й здобула премію імені Олеся Гончара. Ця перемога додала мені впевненості, що я можу писати не лише вірші. Тож, зрештою, взяла на себе сміливість замахнутися на роман)

Стосовно містики… Вона завжди була присутня у моїй творчості, як у поезії так і у прозі. Навіть більше, незвичайне, химерне, непояснюване супроводжує мене й у житті. Завжди намагаюся в усьому бачити якийсь вищий сенс, якусь скеровуючу силу. Часом щось помічене в житті переношу на сторінки своїх творів, даючи цьому якесь пояснення…

– Цьогоріч Ваш новий роман під назвою «Ходіння Туди й Назад» посів на «Коронації слова» почесне сьоме місце. Що відчули, коли дізналися, що роман увійшов до десятки фіналістів найпрестижнішого літературного конкурсу? Чи сподівалися такої перемоги?

– Кожен, хто надсилає свої твори на конкурс, звісно, сподівається на перемогу. Я не виняток. Проте цього року вірила мало. І ось чому. Річ у тім, що минулого року я теж була дипломантом «Коронації слова», але в номінації «Пісенна лірика». Тож коли незадовго до цьогорічного нагородження мені зателефонували організатори й запросили на свято як минулорічну переможицю, подумала, що з романом уже «пролетіла». Я тоді не знала, що результати були ще не відомі. Та коли трохи згодом дізналася, що стала номінантом, то радості моїй не було меж)

– Розкажіть трохи про сам роман. Як виник його задум, скільки працювали над ним, а також якою, на Вашу думку, є основна тема й ідея роману? Особисто я під час читання звернула увагу на авторські роздуми про літературну працю та цікаві алюзії на деяких сучасних авторів. Що можете сказати з цього приводу?

– Доля цього роману взагалі дуже цікава. Писався він у два етапи, тож і складається відповідно з двох розділів. Як можна здогадатися, – називаються вони «Туди» й «Назад». Проте цього не було спочатку. Першу частину я створила ще у 2009 році, і це був самостійний завершений твір під назвою «Муза на одну книгу». Написала я його дуже швидко – менше, ніж за місяць, і це було для мене своєрідною терапією, адже на той час саме порвала зв’язки на нозі й лежала в гіпсі. Щоб якось боротися з нудьгою, вирішила поекспериментувати і почати писати твір, який би був більшим за все те, що створювала до цього моменту. Не знала, чи з того щось вийде, але взявшись за роботу, так втяглася, що вже не могла спинитися. Зі мною відбувалося щось схоже, як і з героїнею роману – складалося враження, що хтось до мене підключився і просто диктує вже готовий текст. Коли я писала, ні на що не зважала, забувала іноді поїсти. Якщо не сиділа за комп’ютером, то в голові обдумувала якісь сюжетні ходи. Одним словом, роман повністю мене поглинув.

Після процесу редагування, дала його почитати деяким своїм друзям та знайомим письменникам. Хотілося дізнатися їхню думку. Почувши схвальні відгуки, вирішила надіслати на «Коронацію слова». Тоді, у 2010 році, твір не увійшов у десятку фіналістів, хоч і був від того близьким, адже мені вже після нагородження телефонували організатори й казали, що романом зацікавилися деякі видавці. Проте тоді ніхто так і не взявся його друкувати. Звісно, на той момент це мене дуже засмутило, проте зараз я розумію, що все це сталося на краще, адже в тому вигляді мій опус був іще не завершеним… Та це я зрозуміла значно пізніше.

Однак поразка не спинила мене. Я продовжувала писати, але все більше вірші та малу прозу. До свого роману повернулася аж у 2011 році. Цього разу написання твору стало порятунком від затяжної депресії. Я саме втратила роботу, тож сиділа вдома і вважала себе украй непотрібною. Тоді ж сама собою з’явилася думка, що «Муза на одну книгу» –твір не завершений. І от так само – майже за місяць – я написала продовження.

Однак ні на які конкурси надсилати вже оновлений роман не збиралася. Проте в моєму творчому житті почався новий виток. Спочатку відзначилося «Химеросховище», потім надіслала кілька пісень на «Коронацію» і одна з них «Харакірі» – здобула диплом. А потім… А потім (тут уже починається та містика, про яку говорили на початку!) я помітила цікаву особливість: на конкурсах щастить чомусь творам, назви яких починаються на літеру «х». Звісно, може, це лише збіг, і я собі просто навіяла, однак, саме тоді й виникла думка, що я маю назвати свій новий роман саме на цю букву і надіслати на «Коронацію слова». Так і зробила. І от – перемогла.

До всього сказаного мною можна ставитися по-різному, однак я вірю в знаки, я завжди намагаюся їх помітити у своєму повсякденному житті, і це мені, зрештою, допомагає)

Про що мій роман? А от, власне, про письменників та про їхній дар. Я не перша й не остання, хто намагався осмислити: чому одні люди пишуть, а іншим це не дано? Звідки береться натхнення? Чи генії самі створюють свої шедеври, чи вони отримують їх звідкись із космосу, чи якась вища сила надиктовує їм уже готовий текст? У своєму романі я показую лише один із варіантів відповіді на ці питання. Він є абсолютно фантастичним, проте – хто знає…

А от алюзії на багатьох сучасних письменників є, як на мене, виправданими, адже про них і пишу. Декого називаю прямо, декого – завуальовано, дехто – взагалі є зібраним типовим образом. Хтось може впізнати себе чи свого знайомого автора, хоч насправді може й помилятися)

– Якою Ви бачите аудиторію свого роману «Ходіння Туди й Назад»? Чи маєте вже пропозиції від видавців стосовно публікації книги?

– Я думаю, в першу чергу, моя книга була б цікавою для тих, хто взагалі любить книги, любить читати, кому не байдужий літературний процес. Звісно, хотілося б, аби ідеї, які я висловлюю в романі, зацікавили письменників, художників, музикантів – тих, про кого, власне, й пишу. Але, як і кожен автор, хотіла б, аби мою роботу прочитало якомога більше людей)

Уже маю пропозиції стосовно видання, і цьому дуже рада, проте не казатиму нічого конкретного: ні що за видавництво, ні якою має бути книга, поки не буде відомо остаточно. Аби не зурочити. Ви ж помітили – я забобонна)

– Над чим працюєте зараз? Плануєте й надалі надсилати роботи на конкурс «Коронація слова»?

– О, наразі планів у мене безліч. Готовий до друку рукопис книги віршів «Лівою рукою», а також зібрання творів, куди увійдуть поезії, поема, новели та переклади з польської Віслави Шимборської та з німецької Тілля Ліндеманна.

Про «Коронацію слова» ще не думала, адже не маю поки такого твору, який би вважала наразі вартим такого конкурсу. Хіба, можливо, спробувати себе у якійсь іншій номінації. А може, просто я чекаю на якийсь знак)

Розмову провела Вікторія Гранецька

 01.07.2013

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.