Вадим Доля: «Веду і пропагую здоровий спосіб життя»

Фото зі сторінки Facebook

Мабуть, кожен хоча б краєм вуха, але чув про Бойовий гопак – офіційно визнаний український національний вид бойового мистецтва. І вже, напевне, немає людини, яка не відчула б захвату, споглядаючи яскраві, видовищні козацькі поєдинки. А між іншим, Бойовий гопак – то не лише показові виступи чоловіків у вишитих сорочках та шароварах, а й шлях до фізичного здоров'я й духовної гармонії. А півтора роки тому можливість долучитися до нього отримали й вінничани, адже в нашому місті відкрилася школа Бойового гопака. Тому мій сьогоднішній співрозмовник – Вадим Дмитрович Доля, тренер та голова Вінницького осередку Міжнародної федерації Бойового гопака.  

– Пане Вадим, розкажіть, будь ласка, як Бойовий гопак оселився у Вінниці.

– Рік тому ми зареєстрували Вінницький міський осередок Міжнародної федерації Бойового гопака як громадську організацію. Перед тим я півроку тренував людей. Ми займаємось безпосередньо вивченням спортивного напрямку Бойового гопака, дослідженням історії України, їздимо на екскурсії, табори та семінари. Словом, вивчаємо та популяризуємо українське бойове мистецтво.

– Окрім занять Бойовим гопаком, Ви маєте й основну роботу – військову службу, пишете дисертацію. Скажіть, як вдається поєднувати ці різні аспекти Вашого життя? Чи завжди вистачає часу на все?

– Справа в тому, що у військовій частині я працюю в режимі добових чергувань. Решту часу присвячую родині та тренуванням. За освітою я інженер-метеоролог, тому пишу дисертацію – досліджую вплив Землі як фізичного тіла на атмосферу та зміни клімату. Також я вегетаріанець, вживаю лише рослинну, переважно сиру їжу. А спортом займався ще зі школи, коли ж одружився і дочекався народження сина, зрозумів, що хочу розвиватися не лише фізично, але й духовно. Шукав для себе щось українське, близьке за духом. Якось натрапив на фільм «Козацька зірка Алатир» і зрозумів: знайшов те, що шукав. Саме у цьому фільмі я вперше й побачив засновника цього бойового мистецтва – Володимира Степановича Пилата. І зрозумів – це та людина, в якої я хочу вчитися. Потім поїхав на семінар до Хмельницького, де й познайомився з ним особисто. Так і почав займатися нашим національним видом бойового мистецтва – Бойовим гопаком. Адже українське козацьке військо колись було одним із найсильніших у Європі.

– Чим відрізняється Бойовий гопак від інших єдиноборств?

– Сучасний Бойовий гопак – порівняно молоде бойове мистецтво, відтворене на основі знань, які Пилат Володимир Степанович отримав від діда та батька, із власного досвіду та з елементів українського народного танцю гопака. Адже з козацьких часів дуже багато втрачено, багато прийомів нашої військової підготовки планомірно знищувались Російською імперією, яка тривалий час панувала над Україною. Жодна імперія не зацікавлена, аби на завойованих нею територіях лишалися сильні, витривалі, добре підготовані воїни та система їх підготовки. Було й чимало воєн, де гинули козаки, не вистачало людського ресурсу, а в період Богдана Хмельницького, коли відбувалася масова мобілізація чоловіків з села до лав тодішніх Збройних сил, почалася деградація козацтва як військової стану, втрата поняття честі, гідності, військових та духовних знань і практик. Методично знищувались учителі. Володимир Степанович Пилат розповідав, що 1922 року радянськими спецслужбами був убитий останній вчитель Бойового гопака. Тому цілісної системи бойового мистецтва, на жаль, не збереглося. Багато інформації закодовано в українських народних казках та легендах, що передавалися з уст в уста, як веди. Володимир Степанович створив сучасний Бойовий гопак на основі знань, отриманих від свого діда, батька та старих людей, яких шукав по всій Україні, адже вони ще володіли частинками знань про це бойове мистецтво. Дід дав йому адреси цих людей і Володимир Степанович їздив і спілкувався з кожним. Також він сам займався різними єдиноборствами – в тому числі й карате, що дало можливість отримати добрий власний досвід у єдиноборстві. Потім під час медитації він зрозумів, що решту знань треба шукати в танці. Адже був такий феноменальний випадок: якось наші танцюристи поїхали до Японії виступати, згодом японська делегація навідалася до нас і звернулася з проханням навчити їх цьому бойовому мистецтву. А то ж був лише звичайний танець гопак! Вони не повірили, адже теж мають власні бойові танці. 15 вересня 1985 року у Львові була заснована перша експериментальна школа Бойового гопака. З того часу це бойове мистецтво поширилося всією Україною і за кордоном, де присутня наша діаспора, – в Польщі, Іспанії, Італії, Канаді, Сполучених Штатах та багатьох інших країнах.

– Чи кожен бажаючий може вступити до Вашого осередку і почати тренуватися?

– Звичайно. Ми приймаємо усіх, починаючи від дітей з 4-х років. В іншому у нас немає вікових чи статевих обмежень – тренуються хлопчики, дівчатка, жінки й чоловіки. В мене є жіноча група, до складу якої входять чотири жінки, що регулярно відвідують заняття. Я їх навчаю, звісно, не класичного Бойового гопака, а використанню елементів цього бойового мистецтва для самозахисту. Зокрема, із застосуванням короткої палиці, або ж, як її називають у народі, качалки. Таким чином, вони підтримують свою фізичну форму, мають добре самопочуття і в будь-якій ситуації можуть захистити себе. Також приділяємо увагу духовному розвитку та зростанню, різноманітним практикам. До нас часом звертаються люди, які палять чи іноді вживають спиртне, але й таким ми не відмовляємо. Пояснюємо, чому це шкідливо, починаємо заняття і даємо, приміром, місяць випробувального терміну. За цей час людина має обрати: Бойовий гопак або шкідливі звички. Адже ми ведемо і пропагуємо здоровий спосіб життя без алкоголю, паління та шкідливої їжі, виховуємо здорову, національно свідому молодь.

– Але ж класичний козак у фольклорі чи не завжди поставав із люлькою, полюбляв смачно попоїсти, був небайдужим і до горілки…

– Я досліджував це питання. І ось що з'ясував: якщо під час походу січового козака піймали з горілкою, йому одразу ж привселюдно відсікали голову або заливали розплавлений свинець чи смолу в горло. Таким чином усе військо ставало непитущим. Коли ж свого часу пішла деградація козацтва і каста справжніх воїнів почала зникати – війни на три боки (з Польщею, Московією, Кримським ханством та Туреччиною), людського ресурсу катастрофічно не вистачало, під час масових мобілізацій до війська увійшла велика маса людей із селян, які не звикли дотримуватись суворих правил, не знали військової дисципліни, моралі, любили випити й погуляти… Це й призвело до хибного уявлення про стан козаків. Щодо тютюнопаління, то відомо, що люльки у козаків були ще за двісті років до того, як тютюн офіційно потрапив на територію України. Але парадокс у тому, що палили не тютюн, а різноманітні трави, для кожного регіону інакші. Звісно, не вживали їх постійно і на кожному кроці, як сьогодні вживають цигарки запеклі курці. Був час і була потреба, але це не викликало у козаків залежності чи звикання. Також застосовували деякі трави як ліки або ж засіб від комарів. А щодо харчування… Є книга Дмитра Яворницького «Історія запорізьких козаків» у трьох томах, де чітко описано, чим харчувалися наші предки. В першу чергу то було пшоно, гречка та жито. Далі – фрукти, овочі, риба, птиця. Свинину вживали дуже рідко, хіба на свято чи по завершенню походу. Коли козак йшов у похід, він чіпляв до ременя шкіряний мішечок, куди кидав зерно та горіхи і заливав їх водою. Зерно проростало, горіхи набухали. Такою їжею цілком можна було харчуватися, вона давала необхідний заряд енергії і не обтяжувала шлунок. Цей спосіб свого часу використовували й римські легіонери та спартанці. Як бачимо, наші предки більше схилялися до здорового харчування, навіть до вегетаріанства. Українці взагалі масово не вживали сала, це міф. Сало та м'ясо з'являлися на столах, як правило, лише на свята.  

– І на завершення нашої розмови – пане Вадим, яким Ви себе бачите за десять, двадцять років?

– Я віддаю своє життя в руки Бога і прошу, щоб Він зробив це життя таким, яке буде Йому корисним. Тоді з цього життя буде користь і мені. Сам я старатимусь розвивати наше бойове мистецтво, виховувати здорову молодь, розповідати їй про славне минуле наших предків, аби повернути й відродити гідність та правду про наш народ.

Розмову провела Вікторія Гранецька

 03.05.2013

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.