Блог

Як і кожен письменник, я багато читаю. Тож вирішила розпочати такий собі приватний читацький блог, де з радістю ділитимусь з усіма охочими своїми враженнями про книги інших авторів. Тут немає солодких «дружніх» рецензій чи відверто розгромної критики, позаяк маю на меті писати максимально об’єктивні книжкові огляди, котрі спонукатимуть інших читачів узяти до рук рецензовану книжку, аби скласти про неї власну думку. Тож ласкаво прошу до читання й коментування у моєму блозі!

Чи можна навчити мріяти?

Якось мала розмову з близькою людиною про мрії, і от вона мені сказала: «А знаєш, я вже давно не мрію. Я лише планую». Певно що книга, про яку йтиметься далі, стане для неї гарним подарунком, такою собі енциклопедією мрій – здійснених і нездійсненних мрій інших людей, хтозна? Власне, саму книгу також можна назвати втіленою мрією, адже це авторський дебют і, що особливо тішить, один з найцікавіших та найпомітніших прозових дебютів минулого року.

Не внаслідок, а всупереч: книга спростування міфів

Рецензія

От уже двадцять п’ять років, як українська є офіційною державною мовою незалежної країни. Здавалося б, здобули? Та виявляється, аж ніяк. Наше телебачення досі переповнене російськомовним контентом (українські кіновиробники теж воліють послуговуватися позиченою російською, до якої звик масовий глядач), ми не маємо жодного глянцевого журналу українською (і не кажіть, що їх не треба, — державна мова мусить бути повноцінно присутня у всіх сферах життя), відтак на вулицях наших міст, особливо ж у столиці, узвичаєно лунає російська як «обрана», «елітарна», «престижна». А довкола української повсякчас точаться дискусії й суперечки, постають химерні, переважно безпідставні міфи, витворені лінгвістами-аматорами – апологетами російської в Україні.

Український Ірвін Велш

Рецензія

Сучасна українська література невпинно розвивається, свідченням того є нові імена, які щороку відкриває «Коронація слова», та різнобарвні обкладинки книг, що з легкої руки вітчизняних видавництв оселяються на поличках книгарень. Маємо вже власну Стефані Майєр, власних Пауло Коельо та Харукі Муракамі, і навіть власного Януша Леона Вишневського. І це, хочеться сподіватись, лише початок.

Українське патріотичне фентезі: Леонід Кононович

Рецензія

Леонід Кононович – автор, якого нелегко рецензувати. Його прозу хочеться безкінечно цитувати і, звісно, читати, читати. Читати повільно, аби книга якомога довше не закінчувалась. І найновіший твір письменника «Чигиринський сотник», що трапився мені під час пошуків якісних зразків українського патріотичного фентезі, є річчю потужною, знаковою та, схоже, таки вельми недооціненою в нашому сучасному літпроцесі, заполоненому перекладами.

На зламищі матриць Володимира Вакуленка-К.

Рецензія

Скажу відверто – це буде не зовсім звичайний відгук. Незвичайний насамперед для мене, позаяк маю досвід рецензування десятків прозових рукописів (у тому числі й відгук на обкладинку для прозової книжки ВКВ), але це вперше мені довірили поезію. Тому жодного теоретичного аналізу, лише інтуїтивні відчуття та дуже суб’єктивний досвід особистісного прочитання.

Полярні ночі й ранкові тумани Вагіфа Султанли

Рецензія

Якщо замислитись над словом, котре б найточніше відображало настрій оповідань азербайджанського письменника Вагіфа Султанли, то це, мабуть, стала б «самотність». Особиста самотність посеред залюдненого простору, стареча самотність наприкінці життя, самотність як свідомий вибір індивіда, самотність як самість…

Потеревенимо?

Передмова до книги

Іноді хочеться узяти до рук книгу, котра миттєво підніме настрій, налаштує на свято (байдуже, який там день на календарі!) і розкаже про складне простими словами, при тому ненав’язливо нагадавши про найважливіше. Саме такою книгою мені видається збірка оповідань молодих авторок «Теревені аж до ранку», запланована на продовження вже вподобаних багатьма читачами «Балачок про все на світі».

Всесвіт хутору очеретянок, або Кримські елегії Жанни Куяви

Передмова до книги

Жили собі три сестри-відлюдниці. У невеличкому селищі Приграддя, що розкинулося на березі неназваної ріки, неподалік неназваної столиці, у своєму власному світі, куди чужим — зась. А чужі не дуже туди й поривалися, у ту заколисану тишею глушину, сполохаєш яку — враз накриє рясним непроглядним дощем. І так щоразу. Відьмацьке місце… Вигадане автором місце, просто як маркесівське Макондо, чиє буття інколи відчувається реальнішим за направду існуючі місцини…

Подорож у минуле

Передмова до книги

…Чи мріялося вам коли-небудь, прогулюючись вулицями сучасного міста, хоч на годинку перенестися крізь усемогутній час і опинитися на цьому ж місці, тільки, скажімо, у позаминулому сторіччі, аби на власні очі побачити, чим дихали рідні околиці багато років тому, глянути на людей, що ходили цими вуличками, відчути й на собі незбагненну магію їхніх часів? Мріялося? Ця книжка саме для таких мрійників.

Чи можна помститися минулому?

Передмова до книги

Якось один радянський чоловік, таємно вишукуючи в ефірі ворожого «Голосу Америки» пісні Мірей Матьє, лаштував свою старомодну радіолу на потрібну хвилю і зненацька натрапив у згустках буржуазних радіошумів на дивне слово. Голодомор. «Чого лиш не понавидумують! — вирішив собі той радянський чоловік. — Що значить голодомор? Ніхто нікого не морив. Урожаю не було по всій державі, от дехто від недоїдання хворів. Життя було нелегке, тут погодитись можна. Та хіба воно зараз легке? Поки тих дефіцитів дістанеш. Але ж не скиглимо. Таке придумати — голодомор!»…