На зламищі матриць Володимира Вакуленка-К.

Рецензія

Скажу відверто – це буде не зовсім звичайний відгук. Незвичайний насамперед для мене, позаяк маю досвід рецензування десятків прозових рукописів (у тому числі й відгук на обкладинку для прозової книжки ВКВ), але це вперше мені довірили поезію. Тому жодного теоретичного аналізу, лише інтуїтивні відчуття та дуже суб’єктивний досвід особистісного прочитання.
Отож, поетична «УБД-реінкарнація» від Володимира Вакуленка-К. – це потужна за смисловим, художнім та енергетичним наповненням річ, котра є віддзеркаленням нашого «тут» і «тепер» упродовж останніх років, включно з Майданом та війною, «в епоху третьої Світової Любови» та «вітчизняної байдужості». Без зайвого пафосу. Без фальші і патетики. Без скигління та квиління, що ними часто грішать поети у жанрі громадянсько-політичної лірики. Це таки бойова поезія – на противагу бойовій прозі.
Збірку формують три композиційні частини – «Охрещені Хрещатиком», «Війна в утробі» та «Цитатник Савонароли», міцно спаяні між собою убивчими метафорами й новітніми екзистенційно-філософськими смислами. І якщо проза – це долина, а поезія – вершина (за визначенням письменника й літературного критика Віталія Квітки), то вершини Володимира Вакуленка-К. в «Охрещених Хрещатиком» є залюдненим простором, густим і концентрованим, живим. Це тут «на медичних хрестах розіп’ята Марія» і «священики в касках, монахи у бєрцах», а ще – «текстильні магнати зимових коктейлів», «збіднілі Йорики під кокаїновою цедрою», «недопалки-лелеки в жменях безхрестної церкви», і «люди формалінні», і «ангели з обрізаними крильми та з бляшанкою на хвості», і «фітнес-курви із колгоспного Лувру», а над ними – «сонце в бейсболці», довкола ж «борги-будинки, податки-вікна», «розстріляні трави», «контужена правда», «вельможний гавкіт», «закльований гріх» і «окуповане море»… Можна до безкінечності продовжувати галерею авторських образів; утім, це треба читати без висмикувань із контексту, бо кожне речення – знахідка і відкриття.
Те ж саме скажу і про «Війну в утробі», де зібрано вірші різних років, чимало з котрих наразі виявилися пророчими. Тут панує «тиша концтабірна» і «стіни розпльовують туберкульоз», «здаються дощі напрокат», а «з землі проросли ланцюги», «у секс-шопах парфуми й мотузки», а «люди в стані інфляції» говорять «мовою хакі» «біля звалищ Голгофи-Говерли», бо знову чиєсь «серце подалося в найми», і лунають риторичні запитання на кшталт: «Невже і справді Бог зістарився і роздивляється прищурено світ через алмазне пенсне?»… І тільки ліричний герой «в царстві тіней намагається при свічці надряпати вірші Тараса». Як на мене, йому це вдається, адже «Війна в утробі» пронизана і прошита бунтівним духом поезій Шевченка.
Натомість у «Цитатник Савонароли» привнесені зовсім інші ритми і зміст, адже тут уже можна ознайомитися з фрагментами інтимної лірики Вакуленка-К. та перекладами його віршів англійською, німецькою, білоруською, російською мовами, а також побачити й самого поета в іпостасі перекладача з білоруської та болгарської, і як прикінцевий бонус – блискуче перекладену українською поему В. Маяковського «Люблю».
Тож маємо яскраву і непересічну поетичну подію, правдиву квінтесенцію жаги до життя-боротьби й «ідемо на ви палити дерев’яну реальність з її очеретяним побутом»!

Вікторія Гранецька

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.