Невимушеність буття

#Невимушені : антологія / Бабкіна К. та ін. ; післямова В. Єрмоленка ; худ. О. Голякова. — Х. : Віват, 2016. — 192 с. : іл.

Український літпроцес невимушений і незбагненний. Якщо донедавна сакральним чи не для всіх письменників та видавців було слово «роман», то останнім часом дедалі більшої популярності у нас набувають збірки оповідань, читацька спільнота поволі відволікається від звичного романного формату до тематичних антологій, укладених з коротких текстів різних авторів (а ще ці книги добрі тим, що після читання збірки – хочеш не хочеш – а знайдеш і прочитаєш інші твори автора найбільш «уподобаного» оповідання). Антологія «#Невимушених», як на мене, є наразі одним з найпомітніших таких проектів.

Найперше звертаєш увагу на неймовірну поліграфію збірки – папір, форзаци, кольори. Хештег на обкладинці. Що й казати, навіть в оформленні змісту присутній неабиякий дизайнерський креатив. Наприкінці – фото авторів та їхні розповіді про себе у вигляді коротких бліц-інтерв’ю – таке читати набагато цікавіше, ніж стандартні біографії з переліком виданих книжок та літературних нагород.

До збірки увійшло по оповіданню від п’яти сучасних українських письменників покоління «невимушених». А відкриває її коротка, проте влучна передмова Любка Дереша, в котрій він дає власну інтерпретацію заявленій на обкладинці невимушеності: «Невимушені – це ті, які нічого нікому не винні… У них більше немає того запалу боротьби, що був у очах «старої школи» – війни, яка хоча й точиться ще в реалі, в історичному плані вже відгриміла. У них блукаючий погляд тих, хто шукає щось інше…» Попри щось інше – наша теперішня війна так чи інакше присутня в більшості навіть «невимушених» текстів: у когось близька людина несподівано вирушає на війну, і тобі треба якось навчитися жити з цим її рішенням («Канікули» Іри Цілик), у когось там загине друг дитинства – у той час, як ти нічого не можеш зробити для війни («Піф» Катерини Бабкіної), а хтось повернеться з війни інакшим, і мирний світ довкола зробиться йому чужим («Повернення» Артема Чеха). Є серед героїв оповідань і такі, що досі проживають спогади власного дитинства («Стриж_чорний» Марка Лівіна), а є й ті, хто марить столичним шоу-бізнесом, натомість опиняючись на дискотеці у сільському клубі («Суперстар»  Мирослава Лаюка).

Безумовно, кожне з цих оповідань потребує окремішнього заглиблення й переосмислення, про них не хочеться говорити одразу після прочитання, з ними треба побути наодинці. Їхня простота полягає у складності. Саме тому так довго не йде з голови той постріл в ідеальність із «Канікул», «Повернення» з війни, яке насправді аж ніяк не є поверненням, родинна світлина, на якій незримо присутній чийсь батько, складне дорослішання щасливих і водночас нещасних дітей, що народилися у дев’яності, та бездарний хлопчик-«суперстар», без якого не обійдеться жодне талант-шоу, котрими рясніє наше телебачення, бо такі хлопчики й дівчатка потрібні там для сміху.

Іншими словами – невимушеність як уміння небанально розповісти звичайну, себто звичну для нашого часопростору історію. Історію про нас. Відтак оповідки вийшли дуже різними і… в той же час чимось схожими поміж собою, аж іноді складалося враження, що всі оповідання писані однією рукою, на різних етапах одного життя. Та, мабуть, так і має бути в бездоганно укладених збірках? Єдине, що як на антологію, мені не вистачило кількості оповідань. Хотілося б знайти під обкладинкою з хештегом більше авторів згаданого покоління – скажімо, Андрія Любку, Олексія Чупу, Богдана Логвиненка, Вікторію Амеліну, Анну Малігон.

Зрештою, після успіху цієї збірки дозволю собі сподіватися, що будуть і наступні «#Невимушені». Адже, як слушно зауважив Володимир Єрмоленко у своїй післямові до книжки: «Простота і світлість невимушених цінні не самі по собі – а на тлі чогось іншого. І цим тлом є український культ страждання. На його ґрунті виростають нові люди: ті, які, можливо, знають про біль багато, але воліють цього не афішувати».    

Вікторія Гранецька

  

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.