Ніколи не здавайся

Передмова до книги

Наталка Шевченко. Подвійні міражі. — Х.: КСД, 2013.

Існує давня легенда: раз на сто років древній бог збирає разом семеро різних людей, що занапастили життя собі та іншим. Він доправляє «обраних» у таємне місце, котрого не знайти на жодній мапі, і залишає там на ніч. До ранку доживуть не всі. Але кожен, хто врятується, отримає шанс прожити наново власне життя. Зробити інший вибір. Виправити всі помилки.

Новий роман знаної авторки напруженої психологічної прози Наталки Шевченко розпочинається з маршрутки, в котрій трясуться семеро байдужих одне одному пасажирів. Письменниця по черзі «підсідає» до кожного, бере його за руку й зазирає в душу. Відтак перед заінтригованим читачем постає рудокоса красуня-стриптизерка Влада, що тікає від минулого (« …а очі — наче прірва. У такі раз поглянеш і загинеш. Уже назад не буде вороття»). Наїжачений хлопчина-панк на прізвисько Бобир із фарбованим на сіро-зелене волоссям, кульчиками, ланцюжками та спогадами про сімейну трагедію, котра «вщерть замалювала його життя жирним чорним маркером». Зовні респектабельний, ласий до жінок та грошей Павло Вільгельмович Штос — а насправді хірург-вигнанець, у якого на операційному столі померла юна пацієнтка («Тобі слід відпочити, старий. Давно пора. Скористайся нагодою і розслабся»). Геник та Юля — ошатно вбране подружжя, котре весь час гризеться між собою через небажання жінки мати дітей: «Хай там що, а ти народиш». Ксеня — двадцятидворічна мама трьох малюків — велетенська тлуста особа невизначеної статі із важезним мішком картоплі («Маю право. Їхати, як усі, сидіти, як заманеться, везти дітям картоплю, а хто не згоден, нехай іде пішки»). Змучена стара жінка на ім’я Ліда — зневажена чоловіком, покинута єдиним сином, смертельно хвора («астроцитома — злоякісна пухлина з красивим квітковим іменням»). І водій маршрутки — похмурий чолов’яга «із блідо-сірою пикою, схожою на полинялий місяць уповні». Маршрутка зламається на півдорозі. Коли водій у темряві озирнеться до пасажирів, у його очах зблиснуть червоні вогники. До ранку доживуть не всі?

Життєве кредо Наталки Шевченко: «Ніколи не здавайся». І її герої так само не здаються — кожен до останнього змагається за себе та… за інших. Вони справді змінюються. Вони справді заслуговують на другий шанс. Тож «якщо літературний персонаж хоче жити, письменник тут безсилий». А читач, перегорнувши останню сторінку цієї захопливо-моторошної книжки, має нагоду замислитися й над власним життям. Спитати себе, чи достатньо вміє він любити і приймати любов, цінувати й берегти найближчих, просити пробачення і пробачати іншим. Боротися за право бути щасливим тут і зараз. Доки не пізно. Бо в кожній легенді є дещиця правди. Хтозна, може й направду ходить поміж нами той міфічний древній бог.    

Р.S. Рукопис цього «коронованого» роману мені випало читати в дорозі. Звичайний рейсовий автобус, кілька людей у салоні, пізнє надвечір’я. Аж раптом щось грюкнуло і розхитане авто приречено завмерло неподалік порожнього узбіччя. Тиша. Найперше, що схотілося зробити, — перелічити пасажирів автобуса. А що, як нас тут семеро?..

Вікторія Гранецька

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.