Пояснювальна записка

[замість передмови]

А почнімо з фантастичного припущення. Що, якби Говард Філіпс Лавкрафт міг народитися вдруге – у нашому просторі та часі – і продовжити свої приголомшливі літературні експерименти за клавіатурою чийогось письменницького комп'ютера? Після знайомства з цією збіркою оповідань мені видається, що найцікавіше великому класику було б попрацювати за клавіатурою молодого вінницького автора Сергія Рибницького – почасти тому, що й Сергій тяжіє у творчості до старої методи (він пише свої тексти спочатку «від руки», а лише потім передруковує на комп'ютері), та насамперед тому, що між рядками його оповідань витає та сама невловима лавкрафтівська магія. І це жодним чином не порівняння чи навішування «ярликів», позаяк молодому автору вдалося уникнути наслідувань, він дивовижно самобутній. Відтак не дивно, що свого часу Сергій Рибницький став одним із переможців конкурсу горор-оповідань, присвяченого творчості Говарда Філіпса Лавкрафта, а з цією прозовою збіркою здобув лавреатство у щорічному літературному конкурсі від видавництва «Смолоскип», яке відкрило чимало знакових імен сучасної української літератури.

Збірку розпочинає абетковий есей, де кожна літера проростає в урбаністичну Вінницю – чи радше навпаки – Вінниця стає абеткою. Сповнений потаємних символів та живих алюзій, цей текст говорить замість автора, налаштовуючи читача до знайомства з прозою високого ґатунку. Наступні ж оповідання складають довершене коло, опинившись у котрому, мимоволі забуваєш, що читаєш авторський дебют. Приміром, детективна оповідка «Молочні ями» занурить нас у розслідування таємничих викрадень та убивств жінок, натомість моторошно-ліричне «Політех. Пояснювальна записка на випадок провалу завдання» проведе палатами й коридорами совкової лікарні-божевільні, «Щастя у кредит» запропонує укласти потойбічну угоду і заразом з'ясувати, на що ми здатні заради ефемерного буття щасливими, а повість-мініатюра «Синдром передчасного інтелекту» змусить повірити в позаземних прибульців, макабричний сюрреалізм українського села та цинічні витівки розпаленої алкоголем підсвідомості (ось тут готуємо своє почуття гумору і приймаємо правила гри автора). А замикає збірку елегійний осінній есей, з настроєм якого направду не хочеться прощатися. Як і загалом з цією книгою, що вельми надається до перечитування й проживання знову.        

Адже це книга для вимогливого читача, поціновувача якісної химерної прози, котра лише на перший погляд химерна, тому що багатошарова, глибока й місцями геть незбагненна. Тут урбаністичний часопростір чергується із похмурою сільською екзотикою, вільні есеї – з карколомними сюжетними задумами та ідеями, драматична темна романтика – з технічним прагматизмом і знанням життя, яким воно є… Тож хочеться сподіватись, це лише початок захопливої книжкової подорожі у товаристві Сергія Рибницького – далебі, він має що нам сказати. 

Вікторія Гранецька,

письменниця

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.