Прості історії про найважливіше

Стежка в долонях / Оксана Щирба. – К.: Саміт-Книга, 2017. – 288 с.

За останні кілька років дедалі частіше почали виходити друком збірки оповідань – і це не може не тішити, адже іноді так хочеться коротких завершених історій на противагу об'ємним романам. Особливо інтригує, коли маєш справу з дебютом молодого автора, про якого нічогісінько не знаєш, – відтак дозволяєш книжці вільно вести тебе за собою, без очікувань та будь-яких упереджень – поза особистим знайомством за автора говорять тексти. Отже, знайомтеся – перша збірка оповідань Оксани Щирби «Стежка в долонях».

Про авторку я навмисне не шукала інформації, доки не перегорнула останню сторінку дебютного видання, аби спробувати відчитати її образ із художніх текстів, побачити живу людину за друкованими рядками. Тим несподіванішими були відкриття. Героїнею багатьох історій є молода самодостатня жінка творчої професії (журналістка, телеведуча, письменниця), вона не надто полюбляє каву, натомість надає перевагу трав'яному чаю (що приємно здивувало на тлі теперішніх кавово-літературних трендів). Вона не шукає і не вимріює собі кохання, та коли вже воно їй трапляється, героїня з головою пірнає у вир стосунків, хоч і не завжди спроможна дати їм раду («Танго втрьох», «Моршинський красень», «Я до тебе. Назавжди»). Вельми характерними є й чоловічі типажі з оповідань Оксани Щирби. Її чоловіки чуттєві та ліричні, вони здатні кохати, бути відданими і турботливими, але й уміють завдавати болю – зокрема, в оповідках «Церковні дзвони для кілера», «Ключі від вибору», «Майдан сказав: виходь за мене заміж». До речі, історичні події також присутні у цій книжці – починаючи з далекої минувшини («Чорний погляд з казана», «Три теплі колоски») й завершуючи… 2071 роком, де ветеран нашої з вами війни розповідає про неї онукам («Заплатити шматочками душі»).

Імпонує, що авторка не мислить стереотипами й уміє так закрутити сюжет, що речі, які видавались на перший погляд узвичаєними та навіть банальними, постають у неї геть інакшими наприкінці твору. До таких «переламних» оповідань я б віднесла містичну історію «Ангели також плачуть…», болісну оповідь про відлюдника «Велике серце дивака», споглядальні есеї «Забута іграшка на зебрі» та «Поїзд № 13». Не менш різноманітними є й локації оповідань: виразна київська урбаністика з одних творів легко чергується із провінційною чарівністю маленьких міст та мальовничими сільськими краєвидами в інших. І в цих останніх проступає така щемлива ностальгійність, що мимоволі згадуєш і власне дитинство – світ, який уже ніколи не повернути, однак він завжди житиме у спогадах. Саме таким є автобіографічне «Три зірки до чаю, або Теплі розмови про…». Як на мене, це один із найсильніших текстів у збірці.        

Загалом до книги увійшло двадцять шість оповідань та одна невеличка повість «Стежка в долонях», назву котрої й винесено на обкладинку. Кожній історії передує епіграф зі слів відомих людей, починаючи з мислителів Платона, Петронія, Софокла, Ніцше, письменників Льва Толстого, Еріха Марії Ремарка, Оскара Уайльда й завершуючи персонами шоу-бізнесу Крістіною Агілерою та Джаредом Лето. Звісно, ми, літератори, любимо гратися з епіграфами до власних творів, але тут вони видаються зайвими, відволікають увагу. Натомість дуже доречно й гармонійно цій книжці пасують ілюстрації, виконані художницею Оленою Хомченко. Кажуть, книжкові ілюстратори й дизайнери зазвичай не читають рукописів, оформленням яких займаються, та тут, схоже, маємо справу із чудовим винятком – малюнки живуть із книгою одним життям.

P. S. Дописавши відгук, таки «загуглила» авторку «Стежки в долонях». Оксана Щирба виявилась тележурналісткою – то ось, звідки таке знання фахових деталей. І це ще одна перевага цієї книжки – добре, коли молоді автори пишуть про те, що направду знають.   

Вікторія Гранецька

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.