Всесвіт хутору очеретянок, або Кримські елегії Жанни Куяви

Передмова до книги

Жанна Куява. Гордієві жінки. — Х.: КСД, 2015.

Жили собі три сестри-відлюдниці. У невеличкому селищі Приграддя, що розкинулося на березі неназваної ріки, неподалік неназваної столиці, у своєму власному світі, куди чужим — зась. А чужі не дуже туди й поривалися, у ту заколисану тишею глушину, сполохаєш яку — враз накриє рясним непроглядним дощем. І так щоразу. Відьмацьке місце… Вигадане автором місце, просто як маркесівське Макондо, чиє буття інколи відчувається реальнішим за направду існуючі місцини…

…І була у тих сестер таємниця, що ховалася у червоній кімнаті їхнього старого помешкання, успадкованого від діда Гордія у радянському «триквартирнику». Адже після заміжжя старшої сестри Софії близнючки Лія та Мія зосталися зовсім самі у спорожнілому родинному гнізді. Та насправді будинок, розділений на три оселі, ніколи не буває порожнім, він повсякчас оживає сестриними привидами-споминами про тих, хто колись жив і помирав у цих стінах. І, звісно, тишею. «Іноді хочеться стати тишею. Щоб нікому не заважати. І щоб стати німою та глухою — то найвірогідніше. Тиша майже всіх і завжди влаштовує, вона імпонує, магнетизує — чи та, що невідчутна, чи та, що вчасна, або за всяких умов бажана. Як ні, то її легко прогнати, зронивши бодай звук. Якби жінка була тишею…», — потай розмірковує Лія, наймовчазніша з трьох сестер. Кожне її слово — як зізнання у любові. Спочатку несміливе, з численними знаками питань, трикрапками, багатозначними «мабуть», «якби», «поки» та «невідомо». Але любов струменить звідусіль, вона множиться й зростає, і зрештою отримує… імена. Оживає на сторінках книги. Так, це Жанна Куява. А вона не вміє писати інакше.

Відтак «Гордієві жінки» — роман напрочуд атмосферний, витончено-чуттєвий, певною мірою навіть споглядальний. Роман, що потребує неспішного читання і повного занурення. Роман про повернення у власне дитинство і батьківський дім, де чекають спогади — світлі і прикрі, забуті і незабутні, зрозумілі й утаємничені. Зрештою роман про подорож, котра дасть відповіді на найбільш сокровенні запитання, або ж додасть ще більше запитань… Схоже, це найбільш зрілий, осмислений і «дорослий» твір письменниці. Тут немає «гонитви» за сюжетними перипетіями, натомість є непереборний потяг зрозуміти і прийняти себе, свою родину, свій справжній дім. Навіть найприскіпливіший читач не знайде тут нічого випадкового — червоні маки, загублені сережки, хлопець на ім’я Айдер… Виразно, до болю щемко й ностальгійно прописаний Крим, що виринає з минулого і вплітається у сьогодення. І той «триквартирник» з червоною кімнатою — як цілий всесвіт, що його хочеться не просто читати, а «проживати» нарівні з такими самобутніми речами як «Убити пересмішника» Гарпер Лі, й особливо «Сто літ самотності» Габріеля Гарсіа Маркеса. Принаймні так мені це все відчулося і пережилося…

Тож налаштовуйтесь на неквапливе читання за горнятком м’ятного чаю і відкривайте цей чарівливий новий світ, створений Жанною Куявою. Чому саме м’ятного, спитаєте? А почніть читати і зрозумієте!

Вікторія Гранецька

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.