Анна Хома: «Мантра-омана» – це як уночі самій дивитися «Твін Пікс»

«Мантра-омана» Вікторії Гранецької вразила найпотаємніші закутки мого єства. Це як уночі у напівтемряві самій дивитися «Твін Пікс» – наче розумієш, що ти у своїй кімнаті, притомна і при здоровому глузді, але хтось невидимий шепоче тобі на вушко: привіт, а ось і я...

Неймовірно закручений сюжет, карколомні пригоди, чудовий, гострий, насичено-сучасний сленг і глибинні зрізи підсвідомості на різних площинах і в різних ракурсах... Ти вже не розумієш, де правда, а де вигадка, ти не знаєш, на чиєму ти боці – на боці живих чи мертвих, ти хочеш опам'ятатися задовго до закінчення твору, щоб позбутися цієї омани, але вона ще довго після завершення читання ходитиме за тобою, немов нав'язлива мантра, і ти питатимеш у себе, а що ж власне сталося з головною героїнею... чи не сталося... чи примарилося тобі увечері у напівтемряві на самоті...

 Містичний трилер на український манер. Не пропустіть!

Оригінал статті

 

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.
 
Іринка

Коментар
І правда читати було страшновато)) Але і в той же час захопливо!))))