Мантра чи омана?

Автор: Ніка Нікалео

Одразу впадає в око те, що роман Вікторії Гранецької нетрадиційний. Тому і складати на нього класичну рецензію не випадає, як кажуть у нас, на заході. Продираючись крізь імлу неподільних розділів «Мантри-омани», одразу зауважуєш, що написаний він дуже оригінально. Не шаблонно, не стандартно, а з психологічною родзинкою. Читач може бути захоплений основною темою пошуку свого «я» претензійної білявки чи не захоплений, але заперечувати те, що авторка зуміла одразу зачепити його інтерес, не посміє. А саме це і є головною та неодмінною умовою нинішньої популярної масової літератури: тримати у напрузі від першої і до останньої сторінки. До того ж Вікторія, як психолог, застосовує прийоми зовсім не літературні, а притаманні суто своєму першому фаху психолога.

 
Вона веде оповідь від другої особи, що значно ускладнює сприйняття тексту. Але звинувачення, що летять на адресу читача, який найчастіше асоціює себе з героєм, змушують просуватися далі по тексту в надії знайти там противагу цим нападкам. І відкараскатися від надокучливо-гнівного лейбла, що «ти - цинічне стерво». Це дратує, відштовхує, але - парадокс! - не відпускає до кінця. Ось вам другий психологічний прийом. А перший – це таке ритмічно-жваве нанизування тексту на основну лінію оповіді, що закручує нас у вир подій. Я б навіть сказала, що роман награний у темпі Vivo, з періодичними репризами. Саме цей літературно-музичний симбіоз і нагадав мені звучання мантри (переконатись у цьому можна прослухавши будь-яку з них на ю-тубі).

Але мантру цю виконує не якийсь там традиційний сповідувач буддизму, а вправні пальчики віртуозного скрипаля психологічного впливу слова. І так аж до останньої нотки твору. Бурхливі модуляції від консьюмеризму до альтруїзму, коли з’являється тема кохання, логічно пояснюють внутрішнє духовне зростання героїні. Так, кохання нас змінює. А як же у романі та й без нього?! Але тут воно теж особливе, як і усе решта: з густим нальотом спочатку незрозумілих психозахворювань, потім когнітивно-біхевіористських роздумів, потойбічних зустрічей і т. д. Мало? Не вражає? Переконана, що кожен читач знайде ще не одне незрозуміле йому раніше відчуття і пояснення до нього з уст психоаналітика, схожого на Траволту. А можливо, навіть, захопиться психологією, як наукою. Саме так захотілося зробити і мені, за що я безмежно вдячна цій книзі, і безпосередньо Вікторії. Зумисне не чіпала художнього аспекту роману. Його до мене вже багацько разів розчленовували. Кожна думка має право на існування. Мене зацікавило інше, про що й мова.


Тоніка-субдомінанта-домінанта-тоніка – це примітивна побудова музичної теми. У мантри цього немає. Зате у неї є енергетика, безмежна віра і настирні репризи аж до отупіння, тобто до входження в медитацію. Читається роман «Мантра-омана» на одному диханні. Видно, що і написаний він теж так. Бо що нецікаво писати, те й нецікаво читати. Талант помножений на працю і прихильність вищих сил, ось рецепт будь-якого успіху. І ця книга безумовно його заслужила, хай би там що їй не закидали!

Оригінал статті

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.