«Мантра-омана»: кохання і потойбіччя

Київська муніципальна газета «Хрещатик» №42 (4062), 27 березня 2012

«Коронація слова» представляє дебютний роман Вікторії Гранецької 

«Хрещатик» продовжує знайомити читачів з минулорічними лауреатами та номінантами літературного конкурсу «Коронація слова». Пропонуємо вашій увазі анотацію твору вінничанки Вікторії Гранецької «Мантра-омана», що переміг в номінації «Романи».

У анотації до роману «Мантра-омана», що вийшов торік у видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля», зазначається: «Це не чергова романтична мелодрама про кохання у великому місті і не польові дослідження з українського суїциду, а правда життя без жахіть і збочень». На початку роману ми знайомимося з головною героїнею — блондинкою Євою (скорочено від Євпраксії), яка веде гламурний образ життя сучасної дівчини мегаполісу. Будучи літературним редактором у видавництві, вона є коханкою директора, має машину, квартиру і начебто втішається життям, принижуючи інших. Проте вночі поринає у світ химерних марень, де її переслідує та заманює на дах хмарочоса Ловець снів. Далі події розгортаються у незвичному ракурсі — згодом читач дізнається, що дівчина насправді стала привидом, про її нещасне кохання, розчарування, стосунки з братом та матір’ю — все те, що змусило її стати «стервою» та забути про своє минуле, витиснути його у підсвідоме. Блукання у потойбічному світі змушує Єву по-іншому поглянути на своє життя.

Над романом письменниця Вікторія Гранецька працювала два роки, ретельно збирала інформацію, проводила експерименти. Як зізналася вона в інтерв’ю «Хрещатику», «для того, аби зрозуміти теорії пам’яті та захисних механізмів, довелось заглибитися в праці Анни Фройд (дочки Зиґмунда Фройда). Для опису епізоду з розтином тіла мусила відвідати морг і побачити той самий розтин на власні очі. Однак найбільше вражень принесли досліди, проведені на собі — якось я не спала кілька діб, аби з’ясувати для своєї героїні, скільки часу людський організм може витримати без відпочинку». Помітна і ретельна літературна праця, відточення власного стилю, який просто приємно читати. Роман вже порівнюють з творчістю українських письменників Люко Дашвар, Іреною Карпою і навіть класиком трилерів Стівеном Кінгом. А містики і справді вистачає — привиди, які можуть помститися живим, розмовляючий кіт і картина-вбивця, яка забирає у своїх господарів життя. Книжка захоплює своєю непередбачуваністю, на сторінках якої читач іноді губиться в переплетінні реальності, спогадів і снів.

Марія БЄЛЯЄВА

Оригінал статті

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.