Чому Гранецька почала писати неримовану поезію і як здобула відзнаку «Гранд Коронації слова» – в ексклюзивному інтерв’ю вінницької письменниці

Джерело: Газета «33-й канал»

Вінничанка Вікторія Гранецька відома широкому загалу насамперед завдяки тому, що вже першим своїм романом «Мантра-омана» тріумфувала на «Коронації слова-2011». А нещодавно письменниця здобула ще одну корону. Її новий роман «Щасливий» завоював спецвідзнаку «Гранд Коронації слова». Учасниками цього конкурсу можуть стати лише переможці коронацій попередніх років. Тобто конкуренція тут на порядок вища. Про особливості творчого процесу, плани на майбутнє та новий роман Вікторія Гранецька розповіла нашим читачам.

— Ви з першої спроби перемогли на «Коронації слова», а тепер здобули відзнаку конкурсу для переможців попередніх років. Як Вам це вдається?

— Чесно? Навіть не знаю, як вдається — це питання радше до експертів та журі «Коронації слова», які читають «анонімні» рукописи й обирають серед них найкращі. Переконати їх може лише текст, та аж ніяк не ім'я автора, оскільки на конкурс твори приймаються під псевдонімами, щоб уникнути «кумівства» чи упереджень. Я ж зазвичай обираю досить провокаційні теми і пишу, часом не озираючись на жанрові канони, тому приємно здивована, що мої роботи не проходять непоміченими на літературному конкурсі такого рівня. Особливо тішуся після отримання спецвідзнаки від «Гранд Коронації слова», адже там змагалися рукописи фахових, уже «виписаних» письменників. Пригадую, як ми всі разом хвилювалися і трималися за руки перед оголошенням результатів за лаштунками, і як по-справжньому щиро раділи за Галину Вдовиченко, котра отримала Гран-прі, тому що розуміли — цей автор справді створив щось, варте найвищої нагороди. Такі моменти ще більше надихають працювати на собою, розвиватися у творчості, щоб кожен наступний роман був кращим за попередній.   

Знаю, що під час написання першого роману Ви кілька діб не спали, щоб відчути і максимально правдиво передати стан головного героя. Що можете розповісти про специфіку написання роману «Щасливий»?

— Справді, було таке — майже тиждень тривав експеримент під умовною назвою «Не заснути», аби перевірити, як довго людина здатна протриматися без сну і які відчуття вона матиме внаслідок тривалого часу без відпочинку. Звісно, цю та іншу інформацію можна легко нашукати у «гуглі» (напевне ж, якісь науковці проводили такі дослідження?), але мені потрібні були власні враження та безпосередньо пережиті емоції… Для нового роману, на щастя, не знадобилися особисті «жертви». Справа в тому, що «Щасливий» — це реальна історія з життя, яка трапилась у нашій Вінниці кілька років тому в одній дуже незвичайній родині. Власне, історія ця триває й дотепер. Якби вона була вигаданою, я й сама не повірила б, що так буває — часом реальне життя творить такі сюжети, яких жоден письменник не придумає, бо правда іноді неймовірніша за будь-яку вигадку. Тож я просто зустрілася з цими людьми, і вони люб’язно дозволили мені написати книгу з їхнього життя. Чи не вперше мені не довелося нічого вигадувати — хіба увімкнути диктофон, слухати реальних героїв, дивуватися з їхніх оповідей, а згодом «переплавити» багатогодинні аудіозаписи на художній текст. Я була лише посередником. Автором цієї книги є саме життя, котре на власний розсуд обрало героїв, скомпонувало сюжет й утілило його в реальних декораціях нашого міста.

Зараз, навіть у мережі, дуже мало інформації про Ваш новий роман. Розкажіть про його особливості. Чим саме він зможе привабити читача?

— Атож, поки що тримаємо інтригу. Але для читачів «33-го Каналу» охоче скажу кілька слів про новий роман. Насправді він дуже відрізняється від моїх попередніх книг, створених у жанрі містично-фантастичних трилерів. «Щасливий» — то «родинний» роман, в основі якого історія української дівчини, що народилася і все життя прожила у Вінниці, та азербайджанського хлопця-мусульманина, який заради кохання до неї відмовився від усього, що мав на батьківщині. Історія великої любові, котра переростає в історію про народження та виховання дітей, пошуку Бога у своєму серці, відчуття міста й віднайдення у ньому себе і, звісно, про той відбиток, який залишив у житті моїх героїв Майдан, адже всі події відбуваються у наш час. Гадаю, передусім своєю реалістичністю «Щасливий» може зацікавити потенційних читачів, зокрема вінничан. Усі, хто любить і знає своє місто, впізнають його на сторінках роману.

Чи не боїтесь, що раптом хтось вирішить «запозичити» щось собі?

— Аж ніяк! Наскільки мені відомо, досі не було жодних подібних прецедентів, принаймні пов’язаних із «Коронацією слова». Ні, я розумію: думка, що «рукопис вкрадуть», є чи не найпоширенішою фобією письменника, особливо початківця. Проте найчастіше таке трапляється хіба у фільмах чи творах інших романістів. Гляньмо правді у вічі — це ж яким геніальним і неперевершеним має бути той рукопис, аби хтось ризикнув своїм добрим ім'ям і привласнив чужі слова? Та й навіщо «позичати» чуже, якщо набагато цікавіше створювати власне?       

Чи допомагає популярність у повсякденному житті та в роботі?

— Іноді «письменницький» статус таки стає у нагоді. Приміром, коли винаймаю житло і кажу господарям, що я — автор художніх книг, а в їхньому помешканні писатиму новий роман, люди охоче йдуть назустріч, їм подобається приймати у себе письменника. А в усьому іншому — я звичайна людина, яка не потребує якихось особливих умов, не має захмарних амбіцій, просто живе тут і тепер.

Роман «Щасливий», що завоював спецвідзнаку, вийде у вересні. Ви вже почали роботу над новим твором? Якщо так, то про що він?

— Так, наразі працюю над новим романом у жанрі «альтернативна історія», або ж «казка для дорослих», як іноді називаю його про себе. Цей твір цікавий тим, що пишеться у співавторстві з однією молодою й талановитою львівською письменницею, а ще там будуть вірші авторства чудової вінницької поетеси Марини Однорог, уже маємо з нею попередню домовленість. Власне, віднедавна й сама почала пробувати писати неримовану поезію, деякі речі викладала у мережі Фейсбук, отримувала читацькі відгуки. Це зовсім новий і надзвичайно хвилюючий досвід для мене, — кажуть, таке нечасто трапляється, аби переконаний прозаїк раптом «навернувся» до віршування. Але мені цікаво відкривати себе інакшу. Схоже, «Щасливий» мене змінив — я стала більш відвертою, емоційною, ліричною у творчості та в житті…     

Спілкувався Михайло БУЗДИГАН

Оригінал статті

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.