«Коронація слова»: роман с короной и коровой

Фото Ганны Ярошевич

Все вы знаете меня, вашу покорную слугу Дусю как большую любительницу слова, особенно - украинского. Больше, чем слово, я люблю только сладкое - вот почему не могла пропустить церемонию награждения лауреатов «Коронація слова».

Во-первых, это конкурс исключительно украиноязычных произведений, причем только тех, которые не публиковались, не экранизировались и т.д. - в общем, только совершенно новых взрослых и детских книг, любовной лирики и пьес. При этом главная интрига конкурса в том, что никто из огромного состава жюри не знает, кто автор тех романов, которые они читают.   А во-вторых, спонсором этого конкурса выступает шоколад с короной на этикетке, так что в сладком и украинском на церемонии недостатка явно быть не могло.  

Я пришла на красную дорожку церемонии награждения, волнуясь, как всегда, за все человечество, и украинских писателей в частности. Но быстро прониклась расслабленной атмосферой торжества: в фойе меня встретила добрая синяя коровка «Милка», на столах грудами были насыпаны шоколадные конфеты, чипсы и бисквиты в форме мишек. Журналисты, высматривающие корифеев слова, попивали пиво из пластиковых стаканов, рекой наливаемого в конце зала, там, где заканчивались крахмальными скатертями накрытые круглые столы на 10 персон.  

Соседями моими оказались приятные люди, например, Михаил Брыных с семьей, который от комментариев отказался, но взволнованным не был, хоть и подал свое произведение на конкурс.  

Порядок рассадки гостей, кстати, занимал меня весь вечер: если по вкладу в развитие украинской литературы, то почему практически возле сцены сидел, например, глубокоуважаемый мной господин Яневский? А тот же Брыных - как-то вдали? Если по степени узнавания телезрителями, то не менее любимый мною пан Юрий Мушектик за первым у сцены столиком вряд был явно не на своем месте... В общем, хотите верьте, хотите нет, я действительно очень хотела понять, как формируются компании за столами. До такой  степени, что чуть не пропустила начало церемонии, когда на сцену, в смокинге (или фраке? Всегда путаю) вышел под барабанную дробь Юрий Логуш, инициатор проекта, и начал всех поздравлять, пока не передал слово блистательной Ольге Сумской и ее коллеге-ведущему, которые, в свою очередь, передали слово Юрию Мушкетику.  

Я вам скажу: ну он и врезал! Про наше неуважение к Тарасу Шевченко, к себе, к украинскому слову, к читателям и телезрителям, когда СМИ и продажные всякие нехорошие люди низводят народ до стада. Короче, сказал, как отрезал. Дальше официальную часть я слушать не стала: под впечатлением пошла разговаривать с членами жюри - уж очень хотелась узнать, как они своих фаворитов выбирают.  

Первым я была рада встретить писателя Сергея Пантюка, который, как всегда, был в хорошем настроении и парадной вышиванке:  

- Ну що, ви здогадалися вже, хто переможець?

- Ми вгадали тільки одного з учасників конкурсу - і то тільки тому, що минулого року цей текст вже був у конкурсній програмі. І коли ми цього разу читали рукописи, я одразу впізнав і текст, і автора, бо він був відзначений в минулому році, але не переміг.  

- А чого ви чекаєте від церемонії? Ви мрієте винайти нову суперзірку української літератури?  

- Для мене цікавий самий процес. Я розумію, що до «Коронації слова» дуже багато претензій, зокрема в тому, що вона плодить попсу. Але на моє переконання,  в україномовній попсі немає нічого поганого. Вона якоюсь мірою «діє на мозги», і якщо у нас є сто тисяч у гіперінтелектуального роману Шкляра і сто тисяч у Люко Дашвар, - то це нормально.

 - Ви всіх номінантів прочитали?  

- Чесно, всіх,  всі 179 рукописів. І живий. Від деяких навіть отримав задоволення. Прикол зазвичай такий: першими завжди роботи подають самі нездарі, і тому перші десь п'ятдесят - це просто жуть. Їх нумерують і так складають, щоб члени журі читали, тому тільки після п'ятдесяти перших творів з'являються якісь цікаві речі.  

У мене особисто виникли труднощі з вибором десятки: з першим місцем проблем не було, бо цей твір був єдиний, а ось там, де треба було проставити місця від дев'ятого до другого, я розгубився. Бо тексти приблизно одного рівня, а ти мусиш поставити комусь дев'ять, комусь два. За процедурою голосування всі члени журі з початку мають вибрати свої особисті топ-десятки, а потім їх за рейтингом обліковував комп'ютер.  

До речі, судді  сперечалися через радикально протилежні точки зору: комусь здавалося, нібито це гарний текст, а комусь, що той самий текст - кака.  

На этой оптимистичной ноте я оставила Пантюка в компании его друзей и пристала с вопросами к еще одному члену жюри, Светлане Скляр, главному редактору издательства «Клуб семейного досуга»  

- Світлано, ви все прочитали?  

- Ні, цього року до фіналу потрапило 22 рукописи, один - на тисячу сторінок, а два десь по п'ятсот. Це нереально прочитати одній людині. Тому я взяла дві експертні групи, які читали 120 рукописів, з яких ці групи зробили лонг-листа по п'ятнадцять робіт з відібраних. Деякі з них потрапили до фіналу. Можу сказати, що одна з груп експертів була дуже сильною і відібрала більш ніж два десятки робіт, які ми хотіли б бачити у списку номінантів. А інша група відібрала лише десять творів. Одній люди прочитати всі двадцять дві роботи також нереально, але в мене є копірайтори, редактори, рецензенти, які читали всі тексти. А з тієї двадцятки я вже прочитала твори, що посіли в нашому рейтингу перші три місця.

- І хто вам сподобався найбільше?

- Можу сказати, що та робота, яка посіла в нашому рейтингу перше місце, отримає гран-прі. Я буду сидіти до останнього тут на церемонії, бо мені дуже цікаво побачити автора цього роману. По-перше, ми хочемо його видавати. По-друге, мені особисто здається, що цей роман, який є чимось середнім між книгами Люко Дашвар і  Ірени Карпи, написаний жінкою, досить молодою і перспективною. Ця суміш Дашвар, Карпи і навіть Кінга є дуже цікавою, і я впевнена, що авторка - як мінімум професійний журналіст, чия українська дуже природна. Я сподіваюсь, що це дівчинка.  

Удовлетворившись мнением жюри, я решила предаться пиву и общению с коллегами, и насладиться интригой вечера. Могу сказать, что госпожа Скляр оказалась права: гран-при за дебютный роман «Мантра-омана» получила  винничанка Виктория Гранецкая. Жду не дождусь, когда ее книгу издадут, уверена, что она мне понравится. Остальных номинантов так много, что проще их на сайте «Коронації слова» посмотреть.  

В остальном вечер прошел прекрасно: танцующие дети, полные пластиковые стаканы пива и чипсы, коллеги и первые лица украинской литературы, музыки и журналистики - от Ирэн Роздобудько до Ларисы Денисенко, от Макарова до Яневского, от Златы Огневич до Сашка Положинского. Кстати, вечер завершился концертом «Тартак».  

Ну это просто праздник какой-то!  

Ваша Дуся  

Оригінал статті 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.