«Коронована Вікторія» Гранецька: «Література для мене – сенс усього життя»

Джерело: Рівненський портал новин ОГО.UA

У Рівному відбулася презентація роману «Щасливий» лауреатки міжнародного конкурсу «Коронація слова» Вікторії Гранецької. Про особливості письменницьких пошуків і цікаву життєву історію, що лягла в основу твору, читайте у інтерв’ю, яке провела випускниця Школи універсального журналіста Юлія Опанасюк.

- Пані Вікторіє, що стало Вашим стимулом, аби почати писати? І як Ви ставитеся до письменницького ремесла?

- Жодних передумов, просто спробувала в дитинстві і сподобалося. Як зараз пам’ятаю, мені виповнилося дев’ять років, коли уперше написала щось «своє», щось поза шкільною програмою – власне, то був дитячий віршик, навіяний серпневими краєвидами. Але рідні та друзі сприйняли його дуже добре, з того часу я повірила, що можу писати. Потім були казки, оповідання, якісь спроби романів, про котрі наразі згадую хіба з посмішкою… Тому що писати і бути письменником – це різні речі.

Знадобилося чимало років життєвого досвіду, сотні перечитаних книг інших авторів, постійна робота над власним художнім стилем, щоб створити річ, яку не соромно показати іншим. Я не належу до літературних «вундеркіндів», свій перший роман завершила у тридцять років, коли вже мала що сказати світові. Рукопис отримав гран-прі престижного літературного конкурсу «Коронація слова». Так і почалося. Сьогодні література для мене – сенс усього життя.

- У 2011 році було видано Ваш перший роман під назвою «Мантра-омана», в 2013 році - «ТІЛО™», цього року – «Щасливий». Два попередні романи містять в собі фантастику та містику, що робить їх важкими для сприйняття та водночас захоплюючими. Що спонукає Вас наповнювати свою творчість саме таким змістом?

- Кожен автор пише те, що сам хотів би прочитати. Я не виняток. Не знаю, наскільки мої книги захопливі, це вже питання до моїх читачів. Звісно, є люди, які категорично не сприймають містику чи фантастику в класичному розумінні – я, до речі, теж належу до таких. Тому моя містика (та й фантастика – хоч цього терміну волію уникати) - це пошук третього шляху, як свого часу в рецензії на «ТІЛО™» зауважив Андрій Кокотюха. Дуже вдячна йому за ту рецензію, адже саме тоді зрозуміла, що, власне, роблю в літературі. Чому не можу братися за те, що до мене безліч разів розповіли інші, чому не визнаю для себе торованих шляхів. Для роботи мені потрібне лише невеличке фантастичне припущення, далі мої історії розгортають себе самі. Тому кожна моя наступна книга не схожа на попередню. А вся містика узята з реального життя – точніше, з колективного підсвідомого, доступ до якого має кожен, просто не всі готові це сприймати. Інша справа, чому за відсутності особистих психологічних травм волію розповідати «драматичні» історії, пропускаючи їх через себе. Насправді я лише «ретранслятор», чиє завдання – говорити за інших, проживати у «ворді» їхні життя. Я переконана, мої вигадані герої теж колись жили на землі. Або житимуть. Інакше навіщо я їх відчуваю?

- Що підштовхнуло Вас написати роман, заснований на реальних подіях?

- Найперше – бажання моєї мами, яка вже давно чекала від мене «людської» історії. Саме їй я присвятила роботу над цією книгою. А тема знайшла мене сама, подарувавши зустріч із людьми, в чиєму житті трапились майже неймовірні події. А потім з’явилися інші люди, котрі допомагали мені в роботі над романом, котрі надихали мене у вичитці й редагуванні, і зрештою ті, що зробили його книжкою. Тож переконана, ця історія не просто так потрапила мені до рук, вона потрібна людям. «Щасливий» – це лакмусовий папірець, який дуже багато розкаже нам про нас самих.

- Прототипи головних героїв – Ваші знайомі?

- Так, це мої добрі друзі, котрі й надалі мешкають у Вінниці. Їхнє життя минає практично в мене на очах, тож зізнаюсь – я від початку бачила все це у вигляді книги або ж фільму. Вже знала, як це має лягти на папір, бачила в уяві перший абзац та назви розділів. Зрештою попросила дозволу написати роман про їхню родину. Мені не відмовили.

- Чи були певні складнощі під час написання роману?

- Та, власне, реальність усіх подій і стала найбільшим випробуванням для мене, як автора, що звик необмежено користуватись власною фантазією. Іноді дуже хотілося повернути події в інший бік, зупинити час і зробити так, щоб герої менше страждали, хай вони вже й пережили це у реальному житті. Було важко описувати біль матері, яка за крок до того, щоб втратити власну дитину, занурюватись у драматичні події, які відбувалися у Нагірному Карабаху понад двадцять років тому, вивчати медичні тонкощі, пов’язані з резус-конфліктом… Та найбільше зусиль доклала, аби правдиво відтворити духовні пошуки головної героїні, позаяк мені й самій завжди було цікаво, як людина, народжена в українському культурно-релігійному середовищі, відкриває для себе, скажімо, іслам. І робить це не заради шлюбу з чоловіком-мусульманином, а (що прикметно саме у цьому випадку) за багато років до зустрічі з чоловіком. Містика? Ні, реальне життя.

- Чому Ви обрали для роману саме іслам, а не православ'я чи католицизм?

- Іслам присутній у житті реальних героїв моєї оповіді, тож особисто мені вже обирати не довелося. І це дуже добре, тому що саме завдяки їм я змогла глянути цілком незаангажованим поглядом на цю релігію, розширити власний світогляд, як то завжди роблю, коли опрацьовую тему нової книги. Довкола ісламу досі багато стереотипів та суперечок, тож мені було про що писати. Хоч релігійні переконання героїв – не найголовніше у романі, усі ми маємо певні моральні принципи й переконання, які допомагають нам долати труднощі у житті. Щаслива родина – от що наразі рідкість. Якби вони виявились буддистами, я б теж про них написала.

- 25 % гонорару з продажу книг буде перераховано на лікування дитини, історія якої оповідається в романі. Чи ця благодійність є першою на Вашому досвіді?

- Ледве чи хтось серед українців у наш час досі не долучився до тих чи інших доброчинних проектів. Ми – країна волонтерів, які вже давно не нарікають на бездіяльність влади, натомість питають себе: «А чим я можу допомогти?». А потім ідуть і допомагають. Я дуже рада, що свого часу долучилася до чудового проекту письменниці Міли Іванцової «100 книжок для сільських бібліотек», і це дало можливість відправити книги для читачів, що живуть у селах і не мають доступу до новинок сучасної літератури. Також удячна Вікторії Рудоміній та вінницькому жіночому бізнес-клубу «Новація», які минулоріч запросили мене до участі в благодійному аукціоні «За життя!», завдяки якому зібрали кошти на лікування бійців АТО, а згодом організували грандіозний проект «Supernation» за участі гурту «Друга ріка», і на виручені кошти закупили речі першої необхідності для дітей-сиріт Піщанської школи-інтернату… «В кожному з нас від народження закладена потреба робити добро, нам треба почуватися людьми», – каже один із героїв книги «Щасливий». Для мене ці слова також дуже багато означають.

- На презентації роману в Києві Ви озвучили свої наміри написати продовження книги. Чи буде воно взятим з прикладу тієї ж сім’ї, чи, можливо, продовження буде вигаданим?

- Наразі це лише проекція на майбутнє. Звісно, якщо писатиму продовження, то розкажу, як склалася доля саме цієї родини. Ймовірно, то станеться років за двадцять, коли діти подорослішають і оберуть власний шлях у житті. Щиро сподіваюся, там уже не буде таких драматичних подій, натомість будуть натхненні щасливі історії.

Автор: Юлія ОПАНАСЮК, студентка НаУ «Острозька академія», випускниця Школи універсального журналіста

Фото: Яна Мельник 

Оригінал публікації

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.