Молодший сержант Влад Сорд видав першу поетичну збірку і почав писати автобіографічний роман

Джерело: Газета «Високий замок»

Їх вже кілька, письменників-фронтовиків, за творчістю яких уважно спостерігаю, багато від них чекаю. Хтось вже повернувся до мирного життя, хтось ще воює на сході України; хтось писав і раніше, хтось нещодавно почав. Влад Сорд – один з них, багатообіцяючий початківець. Дізналася про нього  від письменниці Вікторії Гранецької. Їй до рук потрапили вірші хлопця, що воює разом з її сестрою. Вікторія захопилася творчістю незнайомого бійця із позивним Змій, загорілася ідеєю видати книжку, зібрала довкола своєї ідеї людей, що її підтримали хто грошима, хто вчинками. І ось вже автор збірки “Трансгрес (і)я” презентує свою поезію у Львові, а також у Харкові, Києві, Вінниці, Івано-Франківську, Чернігові…

Довге волосся зібране на потилиці, руки в татуюваннях. Тримається впевнено, однак зізнається, що почувається у мирному житті “як муха під мікроскопом”. Пише вірші від одинадцяти років. Три роки тому він був студентом Кримського юридичного інституту ім. Ярослава Мудрого, профіль СБУ. Тоді кримські ЗМІ писали і говорили про події у Києві як про спалахи бандитизму та мародерства, і він зі своїм другом вирішили поїхати на Майдан, щоб дізнатися правду. Це був грудень 2013-го. Два дні на Банковій та Шовковичній, а тоді їх покликали до себе хлопці з Правого сектору. На п’ятому поверсі Будинку профспілок їх зарахували до загону “Вікінги”. Випадково. Але для Влада це було знаком долі.

Його дід Вольфганг Сорд був норвежцем, який опинився свого часу в Росії, одружився з українкою… Розповідав онукові про вікінгів, про те, що їхній рід походить від Харольда Чорного. А звідки позивний Змій? “Мав пряжку на ремені: ніж, який обвиває змія. І хлопці казали: покличте того, зі змією. Так “Змій” і причепився. А пряжка залишилась у Криму, коли їздив туди по документи. Колись я її поверну”.

З перших днів війни Влад вирушив добровольцем на схід. І саме там людина, яка переважно писала російською, і ще англійською, переходить на українську – і в спілкуванні, і у творчості. Знає, що писатиме роман, в основі своїй автобіографічний. Каже, і в родині було багато неймовірних історій, і самому довелося багато пережити. У свої 28 років зазнав випробувань, втрат та пригод не на одне життя.

З подивом дізналася напередодні приїзду Влада, що він знайомий з Валерією Бурлаковою, авторкою вражаючої книжки “Життя P.S.”. Не просто знайомий – воюють разом. І пишуть обоє талановито, відверто, сильно. Саме вона й написала передмову до збірки Влада Сорда, згадала в ній, як разом зі Змієм, тоді ще неофіційні добровольці, оформлялися на контракт у 93-ю бригаду в одному з військкоматів Донеччини. Щодня автостопом приїжджали у тил, з фронту. Поки одні метушилися, обурюючись бюрократичною тяганиною, сварилися й бігали кабінетами, бородатий хлопець із довгим волоссям сидів на стільчику і читав книжку. Валерія пише: “…Знав Змій і безліч інших речей, про які пише. Безліч почуттів і моментів, знайомих кожному бійцю… “Подарованих” цією війною кожному у той час, як лише одному з тисячі, напевно, дарована здатність переплавити емоції у слова. Знаєте, як це – коли “вітрила наповнює втома”? Як “ночами не світять зорі”? Зрештою, як це – коли “человек переходит черту. И не страшно ему уже…” Не страшно й вивернути себе навиворіт, чесно пишучи про найзаповітніше, підсвічуючи підствольним ліхтариком найтемніші куточки власного серця. Від цього стає світліше іншим”.

Будні бійця виглядають буденно, як він каже. Служба в 93-й бригаді в артрозвідці. Віднедавна молодший сержант, командир відділення. Наразі заміняє начальника штабу батареї. “Всі координати, які приходять з нашої частини фронту, йдуть через мене, – пояснює Влад, – я їх передаю далі – піхоті, артилерії, коригую вогонь противника… Недавно дали премію за знищену ворожу одиницю. Їх було більше, але дали премію за одну, – усміхається боєць. – Артрозвідка – тонка робота, хоч перед тим на шахті Бутівка був простим гранатометником. Бутівка – це майже  Донецьк, триста метрів – і починається Залізничний район Донецька.50−70 метрів до ворожих позицій… Я навчився багатьох речей, про існування яких навіть не знав, і працювати з приладами, яких ніколи не бачив. Юридична освіта наразі потрібна, лише коли треба заповнити якісь документи, рапорти… Ось такі будні”.

“Що означають ваші татуювання?” – запитання із залу. – “Іловайськ, Піски, Бутівка, Кримське…” – “Скільки ви ще будете на війні?” – “До перемоги”.

Кілька днів поспіль, під час усього презентаційного туру, поряд із Владом була Вікторія Гранецька, завдяки якій його збірка вийшла у світ. Коли тур закінчився, Влад написав на Фейсбуку подяку усім, хто допомагав, й закінчив свій пост зізнанням: “В рамках розвіювання міфів скажу про Вікторію: а) ми знайомі зовсім недавно; б) наше спілкування було виключно діловим до презентації в Києві; в) так, ми вже зустрічаємось. Так, я її кохаю”.

“В такого чоловіка неможливо не закохатися. Ти – найкращий”, – відповіла публічно Вікторія.

Життя вигадливіше за будь-який роман…

 

Галина ВДОВИЧЕНКО

Фото Соломії КОЗАК

Оригінал публікації

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.