П`ять книг про вибір, який неодмінно треба зробити

Джерело: НВ STYLE

У всіх книжках цього огляду їхні герої стоять перед вибором – змінити своє життя, перейти на той бік барикад, залишитися в дійсності чи перейти до зміненої реальності. Всі герої в книжках різні, але об’єднує їх бажання не залишатися в минулому, а за будь-яку ціну потрапити у краще майбуття. Залишилося, знов-таки, вибрати правильний шлях. Український письменник Ігор Бондар-Терещенко зібрав для НВ STYLE п’ять книг, в яких йдеться про необхідність зробити певний вибір.

Наталка Сняданко. Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2017

Спроби "прожити" життя відомих особистостей історії літератури відомі давно. За нашого постмодерного часу вони, як відомо, витворилися на т.зв. альтернативну історію. У даному випадку доля нащадка елітного австрійського роду, який вивчив українську, очолив загін Січових стрільців і став героєм визвольного руху під псевдонімом Василь Вишиваний, не завершується з його офіційною смертю 1947 року в Лук’янівській тюрмі. У романі він повертається до радянського Львова, одружується, виховує дочку та онуку, пристосовується до нових обставин. У самому романі кілька "орнаментальних" ліній, в яких описується Львів – польський, український, радянський. Описується, щоб злитися в образ одного-єдиного міста з багатовіковою історією, яку творили зокрема герої та персонажі цього непересічного роману.

 

Каролін Ламарш. День пса. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017

Це чудове французьке чтиво давно вже пора було видати українською, але сталося так, що історія про звичайну дорожню пригоду вийшла саме зараз. Про що ця невеличка збірка історій, які виявляються мало не життєвими тренінгами для певного кшталту людей? Насправді в романі для своєрідної сповіді вибрано доволі широкий соціальний зріз персонажів, які стали свідками того, як бездомний пес біжить розділовою смугою по трасі. Звісно, якийсь дзен при цьому простежується, але при цьому краще згадати християнську модель будь-якої "випадкової" появи – наприклад, янголів, які спускаються до людей для перевірки "на вошивість" їх людяності. Отже, шість осіб, шість монологів, шість несхожих доль, згадку про які викликала поява одного-єдиного бездомного пса. Водій-далекобійник, що страждає з невідомості і переживає відтоді, як пішла дружина; священик; молода жінка, що їде на побачення зі своїм коханим (саме побачення має стати останнім); депресивний юнак на велосипеді, який втратив роботу; дві жінки, мати і дочка, які їдуть в одній машині. Пес для них – це символ і знак, спроба висповідатися і змінити життя на краще, зрозумівши його як марноту марнот. Тонкий психологізм, зворушливі історії, незайве нагадування про те, що іноді варто роззирнутися довкола, щоби… зазирнути вглиб себе, хоч як би парадоксально це звучало.

 

Олексій Нікітін. Маджонг. – Х.: Фабула, 2017

З одного боку, "Сотні мільйонів людей, зібравшись у компанії почетверо, на всіх континентах, серед яких, мабуть, і Антарктида, годинами виконують послідовності рухів, які називають грою в маджонг", а з іншого, в такого автора, як Олексій Нікітін, що зажди залишається сумлінним літописцем "київського" часу в історії літератури, буденне просто не може не перетворитися на містичне. І хоч іноді досить буває самого лише яскравого та насиченого деталями опису тих самих буднів – чи то книжкової Петрівки, журналістської рутини, а чи комунальної втіхи героїв, коли під час гри "Зелений Фірштейн переставав бути нестерпним занудою, Сонечка забувала про свою погорду, у Старого Качалова прорізався дотепний розум, Гладкий Барселона залишався собою, і в цьому була його перевага", але ж не забуваємо ще й про таємничі події магічного кшталту. Тут тобі й історія старого бібліофіла, що працював колись секретарем у радянського класика, і букініста-невдахи, і ще з десяток екзотичних життів "орнаментального" характеру, які обрамляють головну інтригу роману. Яка полягає у старій, як світ, ідеї про те, що все на цьому світі взаємопов’язано, всі містечкові оповідки складуться в роман з часом, в якому магія китайської гри спроможна вплинути навіть на динозаврів радянської епохи. Не кажучи вже про "журналістську" молодь з її детективними розслідуваннями справи про міфічний третій том Мертвих душ Гоголя.

 

Світлана Талан. Ракурс. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

Розділи у цьому строкатому романі з епохою чергуються між собою, наче уривки з різних телесеріалів. В одних сестри спілкуються між собою, обговорюючи чоловіків "- Я ніколи не зможу зустрічатися з брутальним хлопцем, від якого тхне пивом та цигарками і який не має стосунку до мистецтва, - каже одна. - Тоді нехай і надалі твій ботанік цілує тебе в щічку, можливо, він від того отримує оргазм", - жартує друга. Інші розділи з "чоловічими" розмовами рясніють не менш реальними сценами, фактами, звіряннями. "Непомітно переходимо на тему Майдану. Ми не сприйняли його й ніколи не сприймемо. Усі троє занадто любимо Україну, щоб зрозуміти шабаш, організований американцями. Ми не їздили в Київ на антимайдан, але дивилися звідси тверезими очима, на відміну від тих, хто на Майдані був одурманений наркотиками та віддав своє життя за кілька сотень гривень", - розповідає один з трьох друзів, любителів пива і шашликів. Що ж до об’єднавчого моменту в цих розмовах, то це насамперед люди, які опинилися по той бік барикад, живучи в Луганську. З весни 2014 до осені 2015 точаться в романі ці розмови, обговорюються долі й життя, спалахують кохання, гаснуть надії, пишеться літопис однієї-єдиної країни.  

 

Вікторія Гранецька, Анастасія Нікуліна, Марина Однорог. Дім, у котрому заблукав час. – Х.: Фоліо, 2017

Магічний реалізм у цьому романі складається з химерних містифікацій на тлі історичних подій. Але головне – це ігри з часом, який насправді виступає лише метафорою, адже коли мова про кохання, то "часова" категорія зникає. Утім, наразі все набагато складніше, адже час в історії про закоханого хлопця з родини годинникарів справді руйнується. Внутрішній апокаліпсис виявляється страшнішим за зовнішній, адже героєві треба вибирати, чи жити у світі без часу, а чи шукати дівчину, з якою забував про час. У будь-якому разі, годинникарство – це символ порятунку, оскільки лише структурований часовий простір може утримати світ від хаосу, безладу, катастрофи. Видовище не для слабонервних, воно проникає навіть у сни головного героя. "Вночі йому знову снилися жахіття. Марилося, ніби він зробився дрібною піщинкою й потрапив досередини велетенського годинника - поміж ґвинтів, коліщат, пружин,балансирів зі старої потемнілої міді. Годинниковий механізм рухався, він збирався розчавити піщинку, стерти її на порох, аби не заважала рахувати час. Піщинка ж перестрибувала з однієї шестерінки на іншу, намагалась утримати рівновагу на краєчку, як цирковий канатоходець,переховувалася, втікала. Та з годинникової пастки вибратися було ніяк. Попалася. Міцно затиснувши її між зубцями двох зустрічних коліщат, механізм зупинився і з тяжким скреготом та натужним зітханням завмер. Тоді піщинка прокинулася".

Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

Оригінал публікації

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.