Роман «Щасливий» став для Вікторії Гранецької особливим

Джерело: газета RIA, № 38 (1249) від 23 вересня 2015 року

Відомою вінницька письменниця Вікторія Гранецька стала завдяки дебютному фантастичному роману «Мантра-омана», що у 2011 році отримав перемогу на «Коронації слова». Потім знову містичне «ТІЛО™», яке здобуло багато відгуків від читачів, і ось 2015 рік і знову корона. Цього разу родинний роман «Щасливий», до речі, реальна історія вінницької сім`ї, завоював спецвідзнаку «Гранд Коронації слова» – конкурс, в якому беруть участь лише переможці попередніх коронацій. Про що «Щасливий»?  Про українську дівчину, яка виросла у Вінниці й понад усе любить рідне місто. Про азербайджанського хлопця-мусульманина, котрий мріє повернутися у Нагірний Карабах, де залишився його рідний дім. Про їхню дитину, яка мала б народитися щасливою, – адже саме так звучить її ім`я в перекладі українською – але вона приходить у цей світ смертельно хворою. Та, кажуть, у житті не буває випадковостей. Що, як маленькому хлопчику судилося змінити дорослих людей, примирити два різних світи і зробити їх по-справжньому щасливими? Про роман, про натхнення, про мрії та сподівання розповідає читачам RIA Вікторія Гранецька.   

Як сталося та чому, що від фантастичних творів ви почали писати «родинний роман»?

Насправді мені важко назвати свої попередні книги фантастичними, адже я не конструюю вигаданих світів, як Джон Толкієн чи Роберт Гайнлайн, а беру звичайних людей із реального життя і за допомогою невеличкого фантастичного припущення створюю нові історії. Таким чином, жодна моя наступна книга не схожа на попередню. У випадку з «Щасливим» ця несхожість ще більше увиразнилася, оскільки тут нічого вигадувати не довелося – усе неймовірне сталося насправді, мені ж залишилося хіба записати цю історію такою, як вона була в житті. Я просто подумала: якщо ця історія так вразила мене, то вона мусить зачепити і моїх читачів. Та й хотілося вже написати щось світле і життєствердне, на противагу попередній моторошній антиутопії «ТІЛО™». Отак і склався цей «родинний» роман. Щиро захоплююсь своїми невигаданими героями, які не злякалися народження хворої дитини, жодного разу не відступилися з обраного шляху і зрештою наважились розповісти про це іншим.      

Як відреагували герої роману «Щасливий» на свою історію, написану вами (до речі, чи якось прикрашали сюжет)?

Книга писалася з дозволу родини та за її безпосередньої участі у творчому процесі. Ми довго розмовляли, я нотувала все на диктофон, уважно слухала, ставила безліч запитань, а потім розшифровувала диктофонні записи і перетворювала на художній текст. Деяким учасникам подій мусила з етичних міркувань змінити імена, ще деяким – зовнішність і стать (але не професію), для контрасту додала один вигаданий персонаж – це найкраща подруга головної героїні (збірний образ усіх її подруг, щоб нікому не було образливо). Звісно, авторська інтерпретація передбачає певну «обробку» сюжету, адже це художній твір, а не документалістика. Над романом працювала понад три роки. Коли ж основну роботу було завершено, понесла рукопис родині на узгодження. Ми виправили всі неточності, додали ще трохи цікавих деталей, про котрі забули на початку роботи, я все відредагувала – і от вам книжка. Що скажуть інші люди, котрі теж мимоволі стали персонажами роману завдяки своїм учинкам (добрим і не дуже), покаже час.   

Чи працюєте ви з якимось видавництвом, та чи не пропонують вам теми романів, які б користувались попитом у читача?

Маю досвід співпраці з найпотужнішими українськими видавництвами – «Клубом Сімейного Дозвілля» (м. Харків) та «Норою-Друк» (м. Київ), проте ще ніколи не доводилося працювати «на замовлення». Зазвичай сама обираю тему та жанр, пишу книгу і пропоную готовий рукопис видавцям. Якщо твір їм подобається, вони купують права на публікацію. Звісно, письменницькими колами часом поширюються різні тренди – от учора, скажімо, були в пошані «кавові» історії, а сьогодні затребувані книги про революцію та війну тощо. Та, як на мене, це просто міф. Важливо створити якісний художній текст (незалежно від тематики), тільки тоді книга стане потрібною і позачасовою.

Що легше - придумувати сюжетну лінію, постаті героїв, чи брати вже готову історію та художньо її описати?

Набагато легше вигадувати. Коли персонажі книги – твоя «приватна власність», можна робити з ними все, що завгодно, ставити їх у будь-які незручні ситуації і дивитися, як вони (з огляду на свій характер) будуть з них вибиратися. Якщо ж описуєш реальну історію, яка вже сталася в житті, мусиш триматися правди, а життєва правда часом ігнорує літературні канони побудови сюжету й створення персонажів. Від мене залежало єдине – художня реалізація готової історії. І я вирішила, що говорити мають герої. Саме так і побудована книга: авторський текст, що послідовно оповідає сюжет, у найбільш драматичні моменти переривається на пряму мову головних героїв, де вони діляться найсокровеннішим. І знаєте, отримала величезне задоволення від написання такої книги!    

Кожна книжка, яку читає людина, на щось її має надихнути, або навчити. Чому може навчити роман «Щасливий», чим може надихнути?

Особисто я не ставила перед собою жодної дидактичної мети, просто розповіла життєву історію, яка не залишила мене байдужою. Судячи з перших відгуків, кожен читач бачить у ній щось своє. Приміром, один лікар після читання «медичної» частини книги замислився про те, що варто з більшим розумінням та співчуттям ставитися до батьків маленьких пацієнтів, адже вони цілком беззахисні перед системою, коли їхні діти потрапляють до лікарні. Інша читачка звернула увагу на іслам, який сповідує родина головних героїв, і сказала, що завдяки «Щасливому» позбулася упереджень щодо цієї, здавалося б, чужої для нас релігії. Ще один відгук надійшов днями через мережу фейсбук – виявляється, віртуальна екскурсія містом, яку я влаштовую для своїх героїв, зацікавила й корінних вінничан – не всі знали про існування тих мальовничих місцинок, які навідує моя героїня.

Про що мріє написати Вікторія Гранецька?

Мрію написати історичний роман про Вінницю. Масштабний і багатошаровий, як «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко, але про Вінницю та вінничан. Щоб події розгорталися від початку минулого сторіччя аж до наших днів, а серед героїв зустрічалися реальні історичні особи тих часів. До слова, Ляля Ратушна. Нещодавно з приємним подивом дізналася, що вона була зовсім не такою, як її зображувала радянська пропаганда. То чому б не написати про це книгу?

Розмовляла Альона РЯБОКОНЬ

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.