ТОП-8 книг вінницьких авторів, які були видані у минулому році

Джерело: Вінницький тижневик «20 хвилин»

Разом із літературознавцем Олександром Вешелені ми склади добірку із книжок авторів-сучасників, які побачили світ у минулому році. Критеріями, якими ми оперували при складанні цього переліку, став рейтинг видавництва, у якому виходили книжки, участь або перемоги авторів у преміях та відгуки читачів.

Вінницю у літературному контексті майже завжди згадували, як місто, де колись жив хтось із світил: Коцюбинський, Стельмах, Стус чи Руданський. Тепер суспільство говорить про представників літератури, які фактично живуть і творять у нашому місті: Калитко, Татчин, Доляк, Гранецька... Або, принаймні, були у ньому сформовані. Тож сьогодні з упевненістю можна сказати, що у 2017 році був остаточно закріплений статус Вінниці, як літературного міста. Щонайменше на всеукраїнському рівні. На додачу минулий рік значно додав з точки зору преміальності. Всеукраїнську літературну премію ім. Михайла Коцюбинського, причому як у прозі, так і у поезії, присвоїли Наталці Доляк та Сергію Татчину. Премію ім. Джозефа Конрада та премію «Книга року BBC» – Катерині Калитко.

На думку літературознавця та перекладача Олександра Вешелені, такий підсумок цілком логічний. Адже вінницькі автори не перший рік виборювали собі місце на літературному поприщі. На його думку, це доводить, що у Вінниці є цікаві й талановиті автори. Їх читають за межами кола знайомих за спілкою письменників та за межами рідного міста. Що вже є успіхом.

 

«Земля загублених, або Маленькі страшні казки» (Катерина Калитко)
Навряд чи в Україні у минулому році вийшла бодай ще одна книжка, яку настільки активно обговорювали читачі. Ця книга сказала щось нове у новий спосіб. І вочевидь трохи більше про те, про що у нас не звикли говорити – про інакшість. Про тих, кого ми витісняємо і про те, що вони так само мають право на свій голос. Хтось спише це на модну тему інклюзивності чи толерантності, але насправді, – це історія про нас всіх. Тих, хто не звикає до течії, тікає або вимушено стає відстороненим і відлюдним у цьому світі.

 

«Вінницька абетка» (Сергій Татчин)
«Вінницька абетка», то, по суті, артбук. Книжка передає настрій осінньої Вінниці, коли й писалися тексти, які у ній помістилися. Під кожну літеру є однакові за розмірами вірші. Разом вони складаються в певну цілісну картину. І ми фактично маємо першу поетичну книжку, яка репрезентує Вінницю, у тому числі, і для гостей. Тобто вона може стати своєрідним сувеніром на згадку про настрій міста, зроблений поетом.

 

#епістолярніхроніки (Сергій Татчин)

Це спецпроект зроблений у співавторстві з тернопільською поетесою Уляною Галич. Народжений у Фейсбуці, як відповіді двох поетів, які до того ніколи не бачилися. Така собі віртуальна розмова на різні теми, і відповіді одне одному на певні ідеї чи образи. У підсумку вийшла дуже хороша і сильна збірка, яка показує, що поезія може залишатися способом комунікації. А хештег, який стоїть на початку, доводить, що в інформаційну добу можливо писати оригінально, класно та не вдаючись до якогось школярського копіювання.

 

«Спротив речей» (Вікторія Гранецька)
Це поетичний дебют Вікторії Гранецької, яку до цього мало хто асоціював з поезією. Але її «прорвало». І прорив вийшов цікавим. У цій збірці Вікторія не така, як у прозі. Вона шукає себе і спосіб власного висловлювання. Показово також те, що вона одразу почала з верлібрів. Комусь може здатися, що неримовану поезію писати легше, але, насправді, це набагато складніше. Адже ти маєш випрацювати свій голос, зрозуміти, у якому напрямку ти взагалі твориш. Як на мене, «Спротив речей» – це дуже вдалий поетичний старт.

 

«Проміння всередині флейти» (Сергій Шкабара)

Автор є минулорічним переможцем відродженого конкурсу «Гранослов». Свого часу через цей конкурс пройшли всі нині топові письменники. І треба розуміти, що в українській поезії не існує великої кількості премій для поетів-початківців. Тому всі лауреати є оригінальними і перспективними авторами. Презентація важливої, на мій погляд, збірки «Проміння всередині флейти», відбудеться 11 січня у «Книгарні Є». Це органічний текст без штучності, загравання з трендами чи тим, на що можуть поставити лайки у соцмережах.

 

«Німа» (Юлія Гук)

Ця книжка є перевиданням дебютного роману Юлії Гук, який раніше вийшов власнокоштом у кількасот примірників. Його із захватом сприйняли читачі і гаряче обговорювали у соцмережах. Тепер книжка вийшла в одному з найбільших видавництв – «Клубі сімейного дозвілля». Це історія про те, що мистецтво може зробити з людиною. Про загнану у глухий кут творчу натуру. Про те, як через мистецтво можна знайти свій голос.

 

«Ходжа» (Тіна Гальянова)

У цій книжці якраз йдеться про те, що внутрішня «кухня» письменника може стати цікавою звичайному читачеві. До речі, Тіна це реалізувала вже вдруге. Перший її роман також був пов’язаний із психологією письменницької творчості. Тобто це ще один показник того, що у Вінниці пишуть не тільки літературу, але й про літературу в літературі.

 

«Дім, у котрому заблукав час» (Вікторія Гранецька, Марина Однорог)

Роман у співавторстві вінничанок Вікторії Гранецької і Марини Однорог та львів’янки Анастасії Нікуліної – також цікавий феномен. Вірші Марини лягли в канву самого тексту. Через що відбулася інтеграція поезії в прозу. У книжці розповідається про світ, у якому час не має значення. А прилади, на кшталт годинників, вигадані людьми для зручності. Роман цікавий ще й тим, що майже кожен персонаж має свого прототипа у реальному житті. 

Матеріал підготував Михайло КУРДЮКОВ

Оригінал публікації

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.