Вікторія Гранецька і феномен українського бестселера

Nadozvilli • Exclusive • 12.03.2012

Вона приголомшливо вродлива брюнетка. Талановита перспективна письменниця. Авторка першого справжнього (як на мене) українського бестселера «Мантра-омана». Надзвичайно освічена і добра людина. Її ім‘я – Вікторія Гранецька.

− Як і коли ти зрозуміла, що хочеш писати?

 − Зараз на це питання дещо складно відповісти, оскільки мені як людині, котра не уявляє свого життя без літературної творчості, здається, що це було зі мною завжди. Ще з раннього дитинства надзвичайно любила слухати й вигадувати історії. Дорослим, мабуть, було зі мною нелегко, бо я змушувала їх безліч разів переповідати мені одні й ті самі казки з наступним їх детальним аналізом та обговоренням: «Чому саме так, а не інакше?», «А що було б, якби Червона Шапочка пішла в інший бік?» і т.д. А замість того, щоби вдячно заснути після чергової казки, нетерпляче вимагала: «Кажи ще!» Тож усі зітхнули з полегшенням, коли я навчилася читати-писати і з головою пірнула в зошити та книжки. Власне, я й досі там. І не планую звідти вибиратися.

 − Окрім написання прози ти займаєшся ще й журналістикою: розкажи трохи про цю галузь твоєї творчості!

 − Ну, я б не називала гучним словом «журналістика» створення матеріалів для свого персонального сайту. Просто час від часу роблю інтерв’ю з цікавими мені людьми та короткі фоторепортажі з культурно-мистецьких подій, до участі в яких мала нагоду долучитися. Зрозуміло, що професійні журналісти працюють зовсім на іншому рівні. Хоча в минулому теж мала стосунок до журналістики, щоправда, розглядала її лише як сходинку до кар’єри літератора.
А почалося це так: в 19 років я обійшла майже всі редакції періодичних видань рідного міста і запропонувала їм себе. В якості кореспондента, звісно, адже мала при собі кілька рукописних статей власного авторства. Того дня я продала різним газетам троє із п’яти своїх матеріалів, а в одній залишилась працювати на посаді рекламного агента/копірайтера.
Згодом був переїзд до Одеси та робота коректором в російськомовному соціально-політичному виданні, куди я прийшла так само «з вулиці», без будь-яких знайомств, протекцій та досвіду подібної роботи. Саме російськомовне середовище Одеси й сформувало мене як людину, що прагне розмовляти й писати українською. І… не в форматі періодичних видань. Цим я займаюся й по сьогодні, а справжню журналістику волію залишити тим, хто любить її більше, ніж я.

 
− Ти лауреатка І премії «Коронації слова-2011» у номінації «Роман». Вже, мабуть, перезнайомилася з усім літературним українським бомондом… Розкажи про це!

Та ні, ще не з усім бомондом перезнайомилася. Приміром, я досі не бачила на власні очі Любка Дереша, тож навіть не певна, чи він направду існує:)

 − В твоєму романі трохи пахне Голівудом. З чим це пов’язано?

− Трохи пахне чи добряче тхне? В будь-якому разі, це пов’язано з тим, що я невиліковна кіноманка, тож у класичному й сучасному Голівуді «знаю» чи не всіх в обличчя та на ім’я. Мої друзі вважають це наслідком майже феноменальної пам’яті, щоправда, поширюється він лише на те, що мені по-справжньому цікаво. То й, мабуть, не дивно, що сфера моїх інтересів перекинулася й на мій перший роман, де чимало персонажів замість звичайних імен отримали прізвиська-асоціації з голівудськими кінозірками, а головна героїня, як і я, обожнює все, що нагадує про Мерилін Монро.

 − Між твоєю героїнею Євою і тобою (в характерах) є щось спільне?

 
− Єва – моє альтер-его. Звісно, це не означає, що я – «хороша», а вона – «погана». Перш за все, це надзвичайно сильна особистість, яка здатна постояти за себе і за тих, кого любить. Чи не в кожній людині живе така собі Єва, і до часу ми ховаємо її в собі, адже соромимось прямо висловлювати свої бажання й відверто говорити іншим, куди (в разі чого) їм потрібно йти:) Якщо ж людину по-справжньому «дістати» (це можна перевірити на будь-кому), вона перетвориться не просто на Єву, а на її вдосконалену «модель», яка руйнуватиме все довкола, без огляду на можливі наслідки та інстинкт самозбереження.
Тим не менш, Єва – вигаданий персонаж, і я була щиро здивована, коли дізналася, які бурхливі емоції вона викликає в деяких читачів. Особисто в мене схожа реакція була хіба що на «Американського психопата» від Брета Істона Еліса. Власне, в цьому й полягає функція подібних персонажів – вони вбирають негативну енергію, аби ми не виливали її на реальних людей з нашого оточення.

− В тексті «Мантри-омани» переважає іронічний настрій: це такий творчий прийом чи іронія тобі близька за духом?

− Саме такого настрою потребував цей роман. Не варто забувати, що гумор – це теж захисний механізм, тож ним моя героїня так само активно послуговується. В наступному романі я взяла дещо іншу тональність, хоча вразливі читачі знову можуть бути шоковані: з деяких сторінок я дивитимусь на них очима серійного убивці-маніяка:)

 

 − Для чого тобі література: для реалізації творчої мрії, популярності і можливості тусити серед відомих чи для чогось ще?

− Для чогось ще:)

− Хто зі світових письменників для тебе авторитет? Береш з когось мінімальний приклад?

− Якщо говорити про класиків світової літератури, то, звісно, час від часу перечитую Булгакова, Маркеса, Загребельного. А цієї зими заново відкрила для себе «Буремний перевал» Емілі Бронте – досі не вірю, що в ті часи можна було так писати! Однак ані мінімального, ані максимального прикладу ні з кого брати не хочу – то все чужі історії, а мені потрібна моя.

 − В «Мантрі-омані» понад 200 сторінок чудового тексту: не повірю, що написала відразу бестселер. Розкажи, як тренувала свою письменницьку майстерність?

− Вельми вдячна за «чудовий текст» і згадку поряд зі мною слова «бестселер», та останнім часом я схиляюся до думки, що написати бестселер неможливо. Письменник може просто написати роман і, якщо читачі масово його вподобають, саме вони (не автор!) зроблять з книжки бестселер. Які інгредієнти має містити цей «просто роман», мабуть, достеменно не знає ніхто. Хоча, згодна, для того, аби сформувалась письменницька майстерність та авторський стиль, треба дуже багато писати.
Якщо розворушити мої старі конспекти й нотатники, то поміж університетських лекцій та списків справ на вчорашнє «сьогодні» можна побачити безліч розрізнених шматків прози різних років та якості, котрі я досі ніяк не можу зібрати докупи й звести до спільного знаменника. Ото й був тренувальний майданчик. Ще, пригадую, мала в 15 років великий загальний зошит, де почала було писати «дорослий» роман. Якось його випадково (я досі вірю в це:) знайшла моя мама. І сприйняла за особистий щоденник. Довелось дуже довго виправдовуватись за те, чого я ще тоді не робила:))

 − І наостанок, заінтригуй! Над чим зараз працюєш?

− Та над тим же – над розгадуванням феномену бестселера:) Щоправда, цього разу спробую підкрастись до читача з іншого боку й розкажу історію від особи чоловіка.

 Розмову провів Юрій Мостовий 

Оригінал статті

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.