Вікторія Гранецька: «Мрії, загадані у новорічну ніч, збуваються!»

Вінницький тижневик «33-й канал», 04.01.2012

Це була сенсація у тихому житті української літературної тусовки: нікому не відома дебютантка з Вінниці своїм першим твором змогла здивувати всіх. Два десятки членів журі Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова» — а це відомі фахівці-філологи – майже одностайно віддали пальму першості її роману «Мантра-омана». Між тим авторка Вікторія Гранецька ще й досі для багатьох «темна конячка», яка не любить виставляти на показ своє особисте. На певну відвертість вона погодилася для нашої газети.

Ми зустрілися напередодні Нового року за чашкою кави. До того часу Вікторія, відкривши власний сайт, ділилася з відвідувачами рецептами своєї майстерності. Зокрема, як створити головного героя книги. А хто вона, героїня мого інтерв'ю: яскрава особистість, людина-спостерігач, глибокий талант — спробувала з'ясувати я.

 - Отже — вік і соціальний статус.

- Народилася і виросла в селі Юрівка Козятинського району. Батько – Леонід Тадеушович – поляк. Мати – Любов Данилівна – українка, – розповіла про свою родину Вікторія. - Вони так і живуть в Юрівці, де я народилася. Крім мене, у родині є сестрички-двійнята Оля та Іринка. Перша служить в армії за контрактом, друга — економіст за освітою. Я ж здобула спеціальність практичного психолога у Вінницькому педагогічному університеті ім. М. Коцюбинського. За останні роки змінила безліч професій та місць проживання – працювала офіціанткою, рекламним агентом, продавала косметику, доглядала за маленькими дітьми, була консультантом у музичному магазині, коректором в газеті для російськомовних емігрантів Каліфорнії та Філадельфії, журналістом/редактором рубрики «Культура» в місцевому ЗМІ, а також літературним редактором в одному із глянцевих журналів. У 2010 році влаштувалася на роботу помічником президента поважної вінницької фірми, де працюю по сьогодні. А вік... Не раз помічала, що головні герої багатьох романів на момент оповіді перебувають саме у тому віці, що й автор, який той роман написав. Так сталося й зі мною: головна героїня мого роману — ровесниця. Ось, власне, і все, чим ми з нею схожі.

 - Як відомо, існує чотири типи темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик та меланхолік. Хто за темпераментом Вікторія Гранецька?

- Чистих типів насправді дуже мало, це рідкість. З часів університету, коли вивчала основи психології, з'ясувала, що я холерик з домішками меланхоліка. Мабуть така суміш дозволяє оптимально займатися творчістю.

 -  Наскільки прискіпливо ви обираєте для себе одяг?

-  Я ще не досягла того статусу, коли одягаються винятково від дизайнерів, хоча знаю, що у Вінниці є багато чудових майстрів. Не надаю великого значення одягу. Помітила, що мені дуже важко підібрати щось для себе. Не тому, що надто примхлива, просто я мініатюрна і худорлява. Одягаюся під настрій. Робота зазвичай вимагає ділового стилю, а у вільний час для мене найголовніше — зручність. А це не завжди високі підбори і гламурні сукні. Найчастіше – джинси і вільна кофтина. 

 -  Як ви ставитесь до грошей та матеріальних цінностей? На що витратили премію?

-  Відразу після оголошення результатів конкурсу до мене підійшов видавець з «Клубу Сімейного Дозвілля» і ми домовились про публікацію книжки, тож на друк я не витрачалася, хоча багато хто й досі переконаний, що я видала роман за власний рахунок. 

Завжди себе картаю за ставлення до грошей. Я їх не вмію рахувати і вони в мене надовго не затримуються. В той же час ніколи не ставила гроші на перший план. Мені достатньо невеликої суми для комфортного життя. А премію витратила на подарунки для себе, рідних та близьких.

 -  Розкажіть про ваші звички і дивацтва.

-  Якщо письменник іноді розмовляє сам з собою — це можна вважати дивацтвом? До перемоги в конкурсі батьки ставилися до мого захоплення досить скептично. Але згодом, коли вийшла книжка і вони мали нагоду її прочитати, мабуть, зрозуміли, що це серйозно. Хочу вірити, що я звичайна нормальна людина, крім тих моментів, звісно, коли пишу. В цей час реальність для мене перестає існувати, поступаючись подіям, котрі розгортаються в романі. З часу задуму до часу написання «Мантри-омани» минуло два роки. Відписала роман за три місяці, проте він забрав стільки психологічних і моральних сил, що наступні півроку взагалі не могла нічого писати.

 -  А чому ви обрали для свого роману таку дивну назву?

-  Назва роману — це унікальний меседж, який вирізняє цей твір від інших. Щойно я заглибилась у роботу над твором, ці два слова самі виринули з підсвідомості. І мені дуже подобається фонетична гра цих слів. Коли вони поєдналися, виникла дивна аура. А одна моя знайома, яка багато років працює психологом-консультантом, сказала, що «мантра-омана» означає побічний ефект несвідомого застосування захисних механізмів.

 -  Ваші захоплення, крім написання книг?

- Дуже подобається фотографувати. Не вважаю себе професійним фотографом, однак сподіваюся, що з часом моя майстерність вийде на кращий рівень. А ще займаюся вивченням іноземних мов, зокрема, польської. Колись мала необережність зізнатися в тому, що мрію написати роман польською мовою. Що ж, за кілька років це стане можливим.

 -  Ставлення до релігії?

- Можу сміливо назвати себе віруючою людиною. У моїй родині всі — католики. Пам'ятаю, в дитинстві бабуся багато розповідала нам про свята, звичаї, ми часто відвідували костьол. Тож навіть зараз, коли дуже чогось хочу, звертаюся передусім до Бога.

 -  Хто ваші друзі?

-  Відколи я стала публічною людиною, друзів та нових знайомств у мене побільшало. Особливо хочу відзначити знайомства з українськими літераторами. Кажуть, є така закрита письменницька тусовка, куди новачкам ходу немає. Так от, це неправда, бо всі письменники (принаймні, ті, з якими я особисто знайома) надзвичайно привітні люди! Навіть ті, хто досяг в літературі чимало, легко йдуть на контакт, спілкуються, не відмовляють у порадах. Зараз готується до виходу другий альманах «Експрес Молодість», на сторінках якого можна буде зустріти твори найталановитіших авторів Поділля. Надзвичайно тішить, що мене теж запросили до участі.

-  А в якому жанрі відбувається ваше життя?

-  Ніколи не замислювалася, наскільки цікаво живу. Людина, яка пише книжки, не зосереджується на власному житті. Тож нехай моє особисте лишається особистим. Не хотіла б відкривати над ним завісу.

 -  Розкажіть про ваші смаки: гастрономічні, музичні.

-  В їжі не можу назвати себе перебірливим гурманом. Сама готую рідко, багато працюю, зате неймовірно смачні страви готує моя сестра. Дуже люблю м'ясо, особливо східну кухню, де чоловіки по-особливому роблять плов, шашлики. При всій моїй любові до тварин, мабуть, ніколи не зможу стати вегетаріанкою.

Серед музичних уподобань хочу відзначити посмертний альбом Емі Уайнхаус «Lioness: Hidden Treasures», виданий на основі записів, знайдених в архівах. Люблю також класичний кросовер від Сари Брайтман, іноді слухаю класику в рок-обробці. З української музики надзвичайно подобаються гурти «С.К.А.Й.», «Друга ріка», «Dazzle Dreams». Серед вокалістів — співачка Ілларія.

 - Традиційне запитання: розкажіть про плани на майбутнє.

-  Нині працюю відразу над трьома проектами. Нещодавно додався ще й четвертий. Це абсолютно різні історії про несхожих між собою людей. Кожна має яскравий сюжет. Саме той, четвертий, зараз наближається до завершення. І якщо все складеться добре, наступної осені маю надію презентувати його читачам.  

Новий рік — це дивовижний час. Минулого року в новорічну ніч я загадала собі перемогти в «Коронації слова», хоча розуміла, що навряд чи мені аж так пощастить. Але — збулося! Тож у переддень цих чудових свят хочу побажати всім, аби їхні мрії неодмінно збувалися. І не лише в новорічну ніч.

 Спілкувалася Тетяна КОНДРАТЬЄВА

 Оригінал статті

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.