Вікторія Гранецька: «Українська література існує, і вона нічим не поступається жодній зі світових»

Джерело: MistInfo

Фото: Олександр Лапін 

Кожна людина прагне, щоб її робота та захоплення були одним цілим. Але в сучасному світі не у всіх це виходить. Хтось віддає перевагу роботі, інші - кидають все заради свого захоплення. Але є й такі, що знаходять золоту середину. Саме такою людиною є Вікторія Гранецька – переможниця літературного конкурсу «Коронація слова - 2011». Ця тендітна жінка встигає все: вдень працює в офісі, вночі пише романи. Ще й займається громадсько-просвітницькою роботою. Все це допомагає їй бути по-справжньому щасливою людиною.

- «Мантра-омана» - Ваш дебютний роман-переможець. Чи плануєте ще раз брати участь у літературному конкурсі «Коронація слова»?

- Згідно правил «Коронації слова», минулорічні переможці не мають права надсилати свої твори на конкурс у номінації, в якій здобули першу премію. Винятком став 2012 рік, коли для переможців відвели окремі жанрові номінації – так, роман Андрія Кокотюхи «Червоний» отримав відзнаку «Найкращий історико-патріотичний твір». Я того року не брала участі в конкурсі через те, що мене запросили до складу журі. Наразі готуюсь до «Гранд-Коронації», де переможці минулих років змагатимуться за найвищу відзнаку конкурсу. Розумію, що твір має відповідати рівню найкращих зразків української прози – як роман Володимира Лиса «Століття Якова», що переміг у попередній «Гранд-Коронації слова». Тому докладатиму всіх зусиль, аби досягнути цього рівня. Якщо ж відчую, що не вийшло, рукопис не відсилатиму.  

- Невдовзі світ побачить Ваш новий роман «Прозеліти». Що надихнуло Вас на його написання?

- Зараз мені важко сказати, що саме спонукало мене написати ту історію. Пригадую, мала такий собі старий нотатник, куди заносила ідеї для майбутніх романів ще зі шкільних років. Назбиралося тих ідей у ньому майже сотня. Коли ж настав час мого другого роману, я виклала їх усі перед своїми рідними й близькими людьми й попросила обрати те, про що вони бажають, аби я написала. Майже всі «проголосували» за історію українського лікаря, що змушений працювати за моторошним контрактом у закритій закордонній клініці. Отак, «на замовлення», я й почала його писати. Звісно, на етапі реалізації, початковий задум розрісся й збагатився додатковими сюжетними лініями. Це космополітичний роман, який піднімає ширше коло тематичних питань, ніж я сподівалася на початку. Працювала над ним понад півтора року – писала й переписувала, аж доки твір не почав подобатися мені та моїм першим читачам по-справжньому. Сподіваюсь, інші читачі будуть солідарні зі мною та моїм оточенням.

- Як відомо, слово «прозеліт» пов’язано з віросповіданням. Що означає назва книги для Вас?

- Прозеліти то релігійно-філософський термін, що в перекладі з грецької означає «новоприбулі». Первісно цим словом характеризували кожного, хто переходив від однієї землі до іншої, з однієї віри до другої, приміром, у «Євангелії» прозелітами йменуються навернені до іудаїзму. Згодом даний термін почав уживатися в різних сферах для означення палких новонавернених прихильників обраного культу. Саме цей аспект я й вирішила висвітлити в романі, розповісти про людей, які сліпо пішли за ідеєю, що вела в нікуди. Звісно, у творі присутні певні релігійні алюзії, але, загалом, у сюжеті релігійну тематику намагалася оминати, бо поважаю почуття віруючих людей.    

- Не важко було писати від імені чоловіка?

- На початку було надзвичайно важко, я довго не могла зрозуміти характер головного героя, прописувала спершу сюжетні лінії інших персонажів, усіляко відтягуючи «знайомство» з Юрієм (головним героєм). Коли ж справа дійшла до його коханої жінки, все змінилося. Я раптом глянула на нього її очима і наче сама закохалася у нього. З тієї миті писати його було навіть легше, аніж добре знайомих і зрозумілих жіночих персонажів. Мій тодішній хлопець навіть ревнував мене до головного героя моєї книги, хоча Юрій – вигаданий персонаж, він, за винятком кількох епізодів з дитинства, не має прототипів у реальному житті, та й сам твір побудований на химерному фантастичному припущенні.

- В майбутньому теж плануєте писати містичні та фантастичні романи? Чи спробуєте інший жанр?

- Вже пробую. Зараз пишу наступний роман, де все – від першого до останнього слова – ґрунтується на реальній історії, що відбулася в наш час і в нашій країні. Моя близька подруга дозволила мені написати про складний драматичний період з її життя, за що я безмежно вдячна. У цьому творі немає місця для вигадки, тому все, що я робила у попередніх романах, тут не працює. Я ніби вчуся писати наново. Хоча, звісно, легенька невагома тінь містики буде присутня й тут – але тільки тому, що вона була присутня в житті.

- Цьогоріч на своєму сайті Ви започаткували спецпроект «Письменницькі спогади», яка його основна мета?

- Проект розпочався 3 березня під час святкування Міжнародного дня письменника у Києві. Власне, спочатку не було особливої мети. Точніше, була мета приїхати на письменницьке свято й зловити за руку кількох відомих авторів, аби ті розповіли про свій шлях у літературу (зізнаюсь, мене завжди надихали такі історії). Зловила. Підготувала репортаж. І той невеличкий матеріал несподівано викликав значний резонанс у читацьких та письменницьких колах, тож я вирішила не зупинятися й продовжити його до кінця весни. Звісно, певною мірою це піар-проект, що має на меті популяризувати творчість українських авторів, на противагу всьому російському, що заполонило наш книжковий ринок. Хтозна, можливо, ці історії успіху надихнуть і початківців до активної літературної діяльності, бо шлях знаних українських письменників, поетів та публіцистів теж не був встелений пелюстками троянд, але завдяки наполегливій роботі вони зуміли досягти обраної мети.

- У квітні у вінницьких школах стартує проект «С.Е.К.С.» (Сучасне Епатажне Креативне Слово), чому Ви вирішили приєднатися?

- Про Всеукраїнську громадську організацію «Не будь байдужим!» я дізналася ще до знайомства з пані Оксаною Левковою – виконавчим директором руху. Адже він об’єднує тих, хто вболіває за українську мову та прагне утвердити її серед молоді як сучасну, яскраву та престижну. Це дуже важлива й потрібна справа, тож коли пані Оксана запросила мене долучитися до проекту, я погодилась без вагань. Поділяю всі її переконання і вірю в успіх цього проекту. Якби не запросили – сама прийшла б:)

- Сьогодні література для Вас це захоплення чи робота? Відомо, що Ви працюєте в офісі, це не заважає творчості і чи вистачає на письменництво часу?

- Основна робота дає фінансову незалежність, можливість винайняти квартиру в центрі міста, котра водночас є й моїм письменницьким «офісом». Адже, як тільки закінчується мій звичайний восьмигодинний робочий день, починається інший – письменницький – і він може тривати п’ять, шість, а то й десять годин поспіль. Коли займаєшся улюбленою справою, час летить швидше, ніж зазвичай. А ще ж хочеться почитати цікаву книжку, подивитися новий фільм,  згадати про особисте життя, спілкування з друзями та родинні свята… Звісно, часу ніколи не буває вдосталь. Та сьогодні я ставлю свою літературну діяльність нарівні з основною роботою, адже вона приносить не лише задоволення від процесу творчості, а й певний, хай поки що невеликий, фінансовий результат. І це дозволяє мені почуватися щасливою людиною.

- Чи читаєте відгуки про себе в пресі та у блогах? Як Ви ставитесь до критики на свою адресу?

- Час від часу читаю й дізнаюся про себе чимало нового:) Інколи дякую, інколи – ні, коли хочеться відіслати автора допису на три веселі літери, але не відсилаю, не стаю до суперечки і ні перед ким не виправдовуюся. Ніколи не ображаюся, коли аналізують мою творчість (авторам-початківцям то лише на користь:), зовсім інша справа – якщо незнайомі люди намагаються сказати щось про мене особисто чи про мою родину. Втім, істина в тому, що кожен, хто цим займається, працює на моє ім'я в літературі, і, слід зазначити, працює цілком безкоштовно. Нехай пишуть, не соромляться, а інформаційні приводи – будуть:)

- Кого з авторів виділяєте в сучасній українській та зарубіжній літературі і чому?

- Зарубіжна література наразі дещо відійшла для мене на другий план, останнім часом відкриваю для себе творчість українських письменників та із задоволенням ділюся своїми відкриттями з іншими. Приміром, зараз читаю чудову книгу знаної львівської письменниці Оксани Думанської «Дитя епохи», а щойно перед тим перегорнула останню сторінку знакового роману Леоніда Кононовича «Тема для медитації» та неперевершеного «Танґо смерті» Юрія Винничука. Гадаю, кожен, хто прочитає ці книжки, вкотре переконається, що сучасна українська література існує, і вона нічим не поступається жодній зі світових.

Розмову провела Олена Кондратюк

Оригінал статті


Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.