Вікторія Гранецька: жінка-безмежність із загадковим запалом в очах

Газета обласної Ради «Вінниччина», № 61, від 8 серпня 2012 р.

Легка ненав’язлива музика у затишній кавярні створювала приємно-ідеальну атмосферу для спілкування з Вікторією Гранецькою. Хто вона, ця таємнича здогадка-загадка жіночої статі? Про що вона думає, коли примружує очі, ковтаючи кисло-терпкий лимонний фреш?.. 

Може, саме зараз у її думках причаїлася ідея народження ще одного героя для роману, над яким недосипає весняно-прохолодних ночей? Чи ще й досі сидить у голові і впевнено нишпорить у її підсвідомості Ловець Снів із роману «Мантра-омана», який подарував Вікторії стовідсоткову славу і популярність у світі сучасної української літератури? Адже саме цей витвір української прози приніс їй лідерство у конкурсі «Коронація слова-2011», став феноменом українського бестселера.

Невеликого зросту, тендітна, привітна дівчина із загадковим поглядом і водночас самодостатня, самостійна, інтелектуальна та ділова леді. Знає ціну своєму часу, адже дуже дорого коштує він у шаленому ритмі божевільно-реального буття. Вона з тих людей, які не здаються і не бояться перешкод, не складають руки і не розчаровуються у житті, якими б фішками азарту воно не розкидалось.

Жінка, яка цінує в інших потенціал. «Не розумію людей, які завжди жаліються на життя, державу, президента. Він один для всіх. Але комусь набагато легше звинувачувати інших у своїх невдачах, легше звалити відповідальність на чиїсь плечі, так і не навчившись аналізувати власні помилки»…

Народилася далеко від столичної знаті та мажорних «лімузинів» чи «кадиллаків», не знала вона тоді й про світський бомонд та далекий і чужий світ письменницького мистецтва. Була веселим вередливим сільським дівчам. Батьківщиною, за правдивим свідченням свідоцтва про народження, є мальовниче привітне село Юрівка, що на Козятинщині. Навчалася у звичайній сільській школі, після закінчення девятирічки вступила на навчання до Вінницького педагогічного училища, закінчила з відзнакою, завдяки чому без проблем вступила на третій курс інституту педагогіки і психології ВДПУ ім. М. Коцюбинського.

Зараз проживає і працює у Вінниці, хоча кілька років тому життєві шляхи привели до міста Одеси, де й привязали вузлами долі на шість років і дещо підкорегували її творчу біографію. Працювала у місцевому російськомовному виданні, спочатку коректором, потім – літературним редактором.

Згодом повернулася до рідного міста, звідки й надіслала на конкурс «Коронація слова» свій дебютний роман «Мантра-омана», про який нині говорить вся письменна Україна. Має найкращих подруг-порадниць – двох молодших сестричок-двійнят Іру та Олю. Вони завжди підтримують та поділяють думку і позицію письменниці.

Як стверджує співрозмовниця, світ письменників не такий уже й божевільний. Митці слова – адекватні, цікаві, приємні і творчі люди. Вони не такі шалені, як можна стверджувати з огляду на героїв їхніх книг. З ними можна говорити до нескінченності. Вікторія Гранецька знайома з багатьма сучвасними українськими письменниками. Серед них Міла Іванцова, Люко Дашвар, Олена Печорна, Ніка Нікалео, Макс Кідрук, Валерій Верховський, Маріанна Малина, Тарас Антипович, Вікторія Горбунова, Наталя Тисовська та інші.

Замість життєвого девізу й кредо служать слова Й.В. Гете: «Ніхто не знає своєї сили, доки не випробує її». Взірцем і прикладом справді довершеного класичного твору вважає роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита». Перечитувала не один раз «Сто літ самотності» та «Останню подорож корабля-привида» Габріеля Гарсія Маркесa.

«Якби дали шанс змінити життя – нічого б не міняла! Страшно, адже  зміниш  одну подію, і зміняться усі інші – ті, які принесли щасливі й радісні моменти. Не факт, що стала б письменницею і мала б усе те, що зараз маю: люблячих батьків, родину, чудову роботу та колектив гарних людей, з якими працюю. Проте, якби був шанс повернутися назад у минуле, то, можливо, дещо інакше вирішила б питання з освітою: пішла б в аспірантуру і зайнялася б науковою роботою, але й тоді б усе могло скластись  по-іншому».

Найяскравішим моментом життя моєї співрозмовниці є перемога у «Коронації слова». Розповідає, що йшла до цього довго, хоч і не сподівалася отримати довгочікуване письменницьке визнання з першої спроби. «Неможливо передати відчуття, коли приходиш на вечір незнайомкою, а повертаєшся з нього відомою, досвідченою, дорослою (у мистецькому аспекті) письменницею».

Плітки у світі, де всі один одного знають, її не лякають. Це людська природа, їх уникнути неможливо, особливо, якщо людина знаходиться в центрі уваги. Вважає за краще займатися вдосконаленням власної індивідуальності, аніж обговореннями інших. Відколи коло знайомств розширолося, з давніми друзями не перестала спілкуватися. «З боку тієї великої кількості людей, які мене оточують, заздрощів не відчуваю, бо не випромінюю таких почуттів до інших, отже, й не отримую взамін».

За типом темперементу – холерик у поєднанні з меланхоліком – два своєрідних непоєднуваних полюси. Але, як стверджує, це допомагає у творчості дивитися на події та героїв з  різних, часом діаметрально протилежних, точок зору. Почала писати, коли помітила за собою: перечитуючи художню літературу, у певних місцях хотілося щось змінити, написати не так, по-своєму. Бачення речей в іншому форматі стимулювало до творчості.

Спілкування з Вікторією Гранецькою, як на мене, дуже швидко добігло свого логічного завершення. Для себе я зробила багато висновків, але ось один із них: на фото, по той бік екрану прочитаної книжки та у реальному житті – це три різних жінки. Погляд із фотосвітлин справив на мене враження сильної, владної, вольової, спокусливо-інтригуючої жінки-кішки, жінки-таємниці, жінки-безмежності, такої ж невловимої, неймовірної, непередбачуваної. У житті в окремих ситуаціях вона, може, й така, але зовсім не схожа на свою героїню Єву. Вона інша – привітна, цікава, творча, наділена легкістю, добротою, справжністю та Божою іскрою бути людиною.

Ольга УРСУЛЕНКО

Оригінал статті

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.