Як минула моя вінницька презентація
Фото: Ірина Гаджикурбанова
Минулої суботи у вінницькій книгарні «Є» відбулася презентація мого дебютного роману «Мантра-омана». Я з нетерпінням чекала цього дня і, звісно, трошки хвилювалася, оскільки Вінниця – моє рідне місто, тож для мене надзвичайно важливим було те, як воно сприйме мій літературний дебют. Однак усі побоювання виявилися даремними: незважаючи на відкриття Джазового фестивалю, що відбувався того ж таки дня, людей на презентацію зібралося чималенько, майже кожен тримав у руках мою книжку (дехто вже почав читати), а саме знайомство й спілкування минуло весело, невимушено і цікаво.
І в цьому неабияка заслуга модератора, яким був Олександр Вешелені – арт-менеджер вінницької книгарні «Є». Пан Олександр уважно прочитав мою книжку, тож подумки я вже приготувалася до шквалу запитань.
Говорили про Євпраксію – головну героїню «Мантри-омани». Не в останню чергу пана Олександра цікавили її стосунки з чоловіками. Судячи із обличчя на фото, я теж замислилась над цим питанням.
Дивлячись на цю світлинку, може виникнути враження, що ми з паном Олександром розповідаємо одне одному анекдоти. Аж ні, ми все ще говоримо про мою книжку :-)
Для більшої переконливості вирішуємо, що треба зачитати кілька уривків із «Мантри-омани».
Як згодом мені зізнається одна гостя презентації: саме прочитані уривки дали їй уявлення про текст і підштовхнули до купівлі книжки. Що ж, від себе можу побажати гарного читання!
Моя улюблена світлина. Особливо нею пишається автор – моя сестра Іринка. Каже, що тут я схожа на акторку Мег Райан, якби вона, звісно, була брюнеткою.
А тут, вочевидь, мова зайшла про Сєргєя Звєрєва, «Санта-Барбару» чи гурт «Рукі ввєрх», що спогадам про них також знайшлося місце на сторінках мого роману. Всі щасливі, всі сміються :-)
Найприємніша, як каже пан Олександр, мить кожної книжкової презентації – автограф-сесія. Першим підписую примірник для Христини Коваленко (симпатична дівчинка у профілі праворуч), адже саме вона ставила мені найбільш цікаві запитання, а відтак отримала «Мантру-оману» з автографом у подарунок.
Незвично бачити серед своїх читачів людей, абсолютно різних за віком та статусом. Гадаю, кожен письменник мріє, аби його читали саме такі люди – несхожі між собою, але однаково доброзичливо й привітно налаштовані щодо його книжок.
Цього приємного молодого чоловіка звуть Дмитро. Сказав, що встиг дочитати «Мантру-оману» до 70-ї сторінки, де саме розгортається все найцікавіше. Я не втрималась і зазирнула на ту сторінку. Ні, все найцікавіше у Дмитра ще попереду :-)
Декілька людей прийшли із квітами, тож я почувалася так, наче в мене день народження. Що ж, тепер маю ще один привід швидше братися за наступний роман. Власне, так я і вчинила, щойно повернувшись додому, – от воно, значить, звідки береться натхнення. Бо, як сказала Галина Вдовиченко: «Що ми без наших читачів?»