ТОП-5 моїх найяскравіших книжкових відкриттів 2013 року

Текст: Вікторія Гранецька

Фото: Наталя Шинкаренко

Насправді їх набагато більше. Та, на жаль, не можу зараз розповісти про всі чудові українські книжки 2013 року, оскільки ще не встигла всіх прочитати і переосмислити. Так само не дублюватиму в цьому списку й тих, про які вже писала у форматі передмов або ж відгуків на обкладинку («Заплакана Європа» Наталки Доляк, «Подвійні міражі» Наталки Шевченко, «Ходіння Туди і Назад» Тіни Гальянової, «Любові полум’я» Ніки Нікалео). Кожен із названих романів посів особливе, лише йому приналежне місце у моєму читацькому світі. Натомість поділюся своїми найновішими книжковими відкриттями, що залишили по собі суперечливі, незвичні, а вкупі – незабутні враження! Такий собі довільний рейтинг без жодної ієрархії за шкалою уподобань, адже кожна з цих книг варта першого місця у змаганні за серце вимогливого читача.

«Із медом полин», Жанна Куява

Це було відкриття-сюрприз, позаяк роман читався в рукописі, на чільній сторінці котрого (замість справжнього наймення автора) стояв чудернацький псевдонім, як того й вимагає регламент «Коронації слова». Твір приголомшив глибокою життєвою мудрістю, істинною християнською філософією, направду пережитими почуттями, що прозирають з кожної розказаної історії. То хто ж таємничий автор? У моїй уяві чомусь одразу проступила посріблена шляхетною сивиною бабуся, котра звікувала довге, сповнене меду й полину життя, та не розучилася любити людей і прощати їх маленькі слабкості… І уявіть той подив під час церемонії нагородження, коли авторкою виявилася моя добра подруга – молода й тендітна журналістка Жанна Куява, уже відзначена минулорічною «Коронацією» за дебютну «Нічницю»!

Та дебютним насправді був цей твір, що чекав у шухлядці свого часу, пропустивши уперед «Нічницю». Роман-родовід, в котрому сплелися долі аж чотирьох різних жінок, мабуть, постійно вертав до себе увагу письменниці, змушував не раз допрацьовувати й переосмислювати написане, та й не творяться такі речі водномить. Відчувається, що Жанна віддала не один рік детальному промальовуванню кожної героїні, пройшла з кожною її шлях, кохала, раділа, страждала й ненавиділа за кожну. Звідки в неї таке майже містичне знання й розуміння того, що приходить лише з роками і сивиною? Для мене це досі лишається загадкою. Відтак маємо не просто оповідку про взаємини чотирьох подруг, замішану на роздумах про жіноче щастя, а широке епічне полотно з масштабним соціальним зрізом, де закарбовано історії чотирьох сільських родин, кожна з яких упродовж поколінь несе свій «хрест».

«Чи можна виполоти власну генетику, як квітник?», – питає авторка під час презентації. Відповідь закодована у книжці «Із медом полин». Адже тут ідеться не лише про роль генів та виховання у наших долях, а й про силу родинної карми, яку ми отримуємо у спадок, як стару бабусину скриню, навіть не здогадуючись, що ж то за таємниці зачаїлися всередині. А вони мовчки супроводжують нас протягом життя. Відповіді на питання про майбутнє слід шукати у минулому. І хтозна, може, після знайомства з цією родинною сагою вам захочеться дізнатися якомога більше і про власний родовід?

«Далекий простір», Ярослав Мельник

Роман-вибух, роман-катарсис, навіть більше – роман, рівного котрому сучасна українська література ще не знала. «Далекий простір» – це повернення домів геніального українського письменника, сина бранців ГУЛАГу, який підкорив своїм талантом спочатку Литву та Францію, а тепер приголомшив ним і Україну. Звісно, першим дзвіночком була збірка оповідань «Телефонуй мені, говори зі мною», але мені наразі йдеться про роман, який цьогоріч став «Книгою року» ВВС UKRAINE. Користаючись нагодою, щиро вітаю автора з цією перемогою.

Книга занурює читача у химерно-фантастичний світ сліпих, де мешкає пересічний громадянин на ім'я Габр. І все б ото нічого, та одного дня Габр несподівано робиться зрячим. Його мають за божевільного й відправляють на лікування, що виявляється… звичайним осліпленням. Але він уже встиг побачити сонце, море і небо, тож не відчуває жодного бажання вертати назад у темряву. Габрові доводиться тікати й переховуватися від системи, залишивши у минулому житті родину, друзів, дім, роботу та наречену Ліоз. Проміняти усе це на очі. І тут (хай пробачить мені автор) хочеться провести паралель із долею самого Ярослава Мельника, котрому свого часу так само довелося покинути скуту й засліплену радянщиною Україну, – як Габр полишає кохану, але безнадійну Ліоз. А в майбутньому на нього чекає зустріч із милою, привітною (і зрячою) Наталі у Тихому куточку, а згодом – із розумною й самодостатньою Нією, яка так само закохується в нього і розчісує йому волосся…

То в чому ж секрет неймовірного успіху «Далекого простору»? Авторові вдалося неможливе – поєднати в одному творі масову й елітарну літературу, як наслідок – цим романом захоплюються поціновувачі жанрового чтива й усі ті, хто прагне споживати винятково «високе». Справа, як на мене, в унікальному світогляді Ярослава Мельника. Він розповідає історії, не збиваючись на манівці у пошуках і тавруванні винних (чит. абсолютного зла), як то зазвичай трапляється із авторами сюжетних творів. У світах Мельника добро і зло пов’язані у нерозривному симбіозі, як сіамські близнюки, що не спроможні існувати одне без одного, тож годі й відрізнити, де «добрий», а де «злий» близнюк. І в той же час автор не розмінюється на нескінченні рефлексії, притаманні бездіяльній інтелектуальній прозі. Його істина – то відчайдушний потяг до свободи, до пізнання справжньої суті речей, до запитань, що спонукають кожного шукати власну відповідь, власний вихід у «далекий простір».

«Мелодія кави у тональності кардамону», Наталя Гурницька

«Роман, що зігріває душу» – саме такі слова з обкладинки зустрічають заінтригованого читача, обіцяючи перенести у чарівливий світ ХІХ сторіччя й огорнути насолодою причетності до романтичного кохання. І справді, книга розповість драматичну історію любові неповнолітньої Анни, що походить зі збіднілої родини українського священика, до гордовитого шляхтича Адама – старшого за дівчину на добрих тридцять років, заможного й… пошлюбленого. Заборонене кохання – річ ганебна і неприпустима як на ті часи, роман про таке кохання – цікавий і захопливий для читача сьогоднішнього. Але мушу розчарувати кожного, хто сподівається чергової «теплої» історії до кави чи стандартного казково-любовного роману, скроєного за узвичаєними канонами жанру.

Переверніть книжку і подивіться на світлину авторки. Вишукана й елегантна, як порцелянова лялечка, Наталя Гурницька ніби дивним чином пройшла крізь час, виринувши до нас із самого серця старовинного Львова. В її жилах – польсько-українська кров, у родині – репресовані радянською владою, вивезені у Сибір, позбавлені можливості займатись улюбленою справою. Вона не з книжок знає, що таке роз’єднані родинні зв’язки, понівечені долі, втрачені маєтки, фабрика, земля… «Хтось вижив, когось розстріляли, хтось героїчно боровся в УПА та загинув, хтось поєднав своє життя з підпільною греко-католицькою церквою, а ще хтось просто залишився у Львові, бо не зумів втратити це місто для себе», – оповідає Наталка про свою родину. Чи не тому її «Мелодія кави у тональності кардамону» дивовижно позбавлена тієї штучності і «книжковості», що безпомильно відділяють справжні історії з життя від вигаданих романних сюжетів?

Тому я відмовляюся сприймати її за книжку. «Мелодія кави…» вразила моторошною справжністю, фатальністю і незворотністю, які так рідко стрічаються у літературі чи кіно, зате ними по вінця сповнене життя. Цей роман не одразу зігріває душу, спочатку він роздирає її на шмаття: ви переживатимете за Анну, як за рідну дитину. Звісно, можна не поділяти її гарячих почуттів до пихатого й самовпевненого Адама, та лишитися осторонь їхньої боротьби за право на ці почуття – не вдасться. Бо вони наважилися змінити свій світ, а це далеко не кожному до снаги навіть у наш стрімкий модерновий час.

«Остання любов Асури Махараджа», Любко Дереш

У випадку з Любком Дерешем ніколи не вгадаєш чогось напевне і заздалегідь. Хочете – п’ять років мовчання, а хочете – взагалі дві книжки на рік, як от «Миротворець» та «Остання любов Асури Махараджа». Це автор-несподіванка, він повсякчас змінюється, росте, подорожує, рухається у якомусь своєму, лише йому відомому керунку, являючись щоразу перед спантеличеними читачами Дерешем-незнайомцем, химерним ілюзіоністом, котрий віртуозно володіє думкою і словом. Відтак Дереш, що сотворив Асуру Махараджа, розпочавши тим «Синайський цикл» у своїй творчості, кардинально різниться од Дереша, який подарував нашій літературі славетне «Поклоніння ящірці» чи, скажімо, «Трохи пітьми».

Його твори ледве чи можна назвати автобіографічними, та він завжди незримо присутній у кожній своїй книжці. Отож, в «Останній любові…» Дереш постає в подобі такого собі демона, що «сидів, звісивши хвоста в безодню, й тяжко думав». Діється це на «віддаленій планеті Асура-лока, що повнилася туманами і далекими криками пропащих душ». Та не поспішайте згортати книжку: незабаром демон перевтілиться на людину і прийде у наш світ, закохавшись у сліпу українську дівчину на ймення Даша.

Сам автор називає свій новий роман боллівудською притчею. Що ж, кохання перевтіленого демона та земної дівчини, від якої сходить світло, таки незле нагадує добрий старий Боллівуд із його нестримним потягом до карнавальності, пафосних зізнань та широких жестів на публіку. І в той же час любовні переживання Асури Махараджа – лише каталізатор того потужного духовного переродження, котре судилося йому на Землі. Твір сповнений символів, алюзій та містифікацій, – приміром, знайомство та щирі приязні стосунки демона з добрим пастором отцем О’Нілом; таємничі мантри, котрими можна послуговуватися замість грошей (треба буде якось спробувати); метушливий і залюднений Нью-Йорк, що так скидається на Вавилон нашого часу… І звісно ж, сам текст роману – адже цього разу перед нами не оригінал, а переклад з англійської, як то вказано на початку книжки. Чи це теж чергова містифікація?

«Буремна Затока», Наталя Тисовська

«Буремна Затока» – моя остання прочитана книжка 2013 року, що стала справдешнім подарунком долі, адже це довгоочікуване продовження улюблених «Трьох таємниць Великого озера», котрі трапилися мені після «Коронації слова-2011». Новий роман, який Наталя Тисовська присвячує всім революціям усіх часів, було опубліковано видавництвом «Електрокнига» на підтримку Євромайдану. «Читайте книжку і, будь ласка, не будьте байдужі, – звертається авторка до своїх читачів із платформи літературного сайту «Автура», де роман знаходиться у вільному доступі. – Вийдіть на Майдан і допоможіть хлопцям і дівчатам, які нині борються за нас, чим зможете – харчами, теплим одягом, своєю присутністю. Ми разом! Свободу не спинити!».

Звісно, така книга читалася з особливим настроєм. Та й зміст її напрочуд співзвучний із подіями, що наразі відбуваються на Банковій. Разом із родиною Валерія Нечипоренка – українського міліціянта-стажера ми потрапляємо до вже знайомого з «Трьох таємниць…» американського містечка Буремна Затока, де визріває чергова індіанська революція. Адже в племені анішинабів таки відібрали Смарагдову копальню, а їхні діти помирають від таємничого наркотику, що його місцеві звуть «снігом непам’яті»… Люди виходять на вулиці і все повторюється з дивовижною точністю: збройні розгони мирних протестів, брудні провокації і зрештою – тріумфальне повалення пам’ятника тирану, тільки замість горезвісного Леніна це Дункан Кемпбелл Скотт, очільник департаменту в справах індіанців, метою котрого було «…працювати, поки не залишиться жодного індіанця, який не підпорядковувався б загальній політиці, поки не зникне і індіанське питання, і департамент у справах індіанців».

Чи здобудуть анішинабе свої давно омріяні права? Чи вистоїмо ми у боротьбі за європейську Україну? Вони напрочуд схожі на нас, індіанці. Така ж нескорена нація, те саме прагнення бути собою на своїй землі, й однаково драматична історія, втоплена завойовниками в крові. Наталя Тисовська була і залишається наразі єдиною українською письменницею, якій попри часи і кордони вдалося познайомити ці два світи, показати їх справжніми, живими і прекрасними у своїй волі до перемоги. Тому раджу всім читати «Буремну Затоку» і долучаюся до заклику Наталі виходити на Майдан. Ми разом! Свободу не спинити!

Вікторія Гранецька

  

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.
 
лідія

Коментар
"мелодія кави у тональності кардамону" найкращий роман,який я читала.рекомендую всім.
Богдан

Коментар
Схоже книга направду вартісна і цікава... З щирим нетерпінням чекаємо!
Наталя Тисовська

Коментар
"Буремної Затоки" в паперовому вигляді поки що немає. До неї малюються ілюстрації, тільки після цього буде йти мова про друк. А скорочений варіант вийшов на підтримку Майдану в електронному вигляді.
Аліна Коваленко

Коментар
Дякую, Вікторіє. Як завжди, дуже цікава підбірка! Я відразу зацікавилась всіма книжками, про які ви розповіли. Тільки от не можу знайти "Буремну затоку" в паперовому вигляді....