Життя після «Коронації слова»: мрії збуваються

Текст: Вікторія Гранецька

Фото: Ірина Гаджикурбанова

Саме так, мрії збуваються, тому що участь у цьому літературному конкурсі чітко розділила моє життя на «до» і «після».

   «До» було звичайним життям звичайної людини, яка ходить на роботу, планує покупки, зустрічається з друзями, а у вільний час вряди-годи дістає із закамарків свідомості свою давню мрію (в моєму випадку це мрія літературна), витирає з неї пилюку, тішиться нею і ховає назад до кращих часів. «До» скінчилось одного літнього дня 2010 року, коли я вкотре зайшла на сайт «Коронації слова», аби ознайомитись із черговим списком переможців у номінації «Романи». Мене там не було. Власне, мене там і не могло бути, оскільки ані того року, ані в минулі роки на конкурс я нічого не надсилала.

Так почалося «після». Звільнившись з роботи (якщо віддалене редагування глянцевого журналу можна було назвати роботою), я на три місяці поринула у написання роману, нотатки до якого от уже кілька років гніздилися у найнесподіваніших місцях-папках мого комп’ютера. «Мантра-омана» почала оживати. Вона писалася практично сама. І ні з чим не порівняти те відчуття, коли десь на світанку чергової безсонної ночі я поставила останню крапку у своїй оповіді про скалічену фізично, а ще більше — скалічену душевно дівчину-місто, котра дивовижно вміла нищити все довкола, включно, до речі, з собою. Саме тоді я зрозуміла, що писати власні книжки набагато цікавіше, аніж читати чужі. Ще кілька тижнів пішло на редагування тексту. Далі – пошта і десь півроку чекання. Коли ж у травні 2011 року мені зателефонували з оргкомітету конкурсу й повідомили, що мій роман вийшов у фінал і мене запрошено на церемонію нагородження, я зрозуміла: мрії збуваються. Моя перша думка, як зараз пам’ятаю: «А статуетку дадуть?..». Чомусь найбільше хотілося саме тієї статуетки.

Перемога принесла омріяну статуетку, відчинила для мене безліч дверей, звела з багатьма цікавими людьми і вкотре переконала: я вчинила правильно, обравши для дебюту «Коронацію слова». Як би банально це не звучало, але певною мірою я знаю, що таке «прокинутись знаменитою»: вже наступного ранку, щойно зійшовши з потяга, я знайшла в інтернеті безліч статей та фоторепортажів про себе та свій роман. Мені телефонували родичі, друзі, а то й зовсім незнайомі люди, аби привітати з цією подією. Я познайомилась із письменницями Наталкою Сняданко, Наталкою Тисовською, Мілою Іванцовою, поетесою Юлією Броварною. 14 червня брала участь у презентації літературного клубу «Маруся», що відбулася у вінницькій книгарні «Є», і це запам’яталось приємним спілкуванням з Оксамиткою Блажевською – координатором клубу, Олександром Вешелені – арт-менеджером книгарні та багатьма іншими людьми, що були присутні на прес-конференції і ставили цікаві, змістовні й часом несподівані запитання. 18 червня мене запросили на радіо «Ера» для прямого ефіру програми «Книжковий базар». Моєю співрозмовницею була відома радіоведуча Марина Фіалко, шанувальницею творчості якої, до речі, є моя мама.

Не менше яскравих вражень залишилось і після етнофестивалю «Країна мрій», де разом із Наталкою Тисовською, за сприяння «Коронації слова», я брала участь у змаганні «літературних» юшок. І наша «Юшка від бангладеської царівни Султани» зібрала найбільше «гривень-голосів» від вдячних глядачів-дегустаторів та посіла перше місце. Радість від цієї перемоги не зіпсував навіть дощ. Однак справжньою «зіркою» я, мабуть, відчула себе під час професійної фотосесії для вінницького журналу «Афіша». Адже вона відбулася в студії одного з найкращих фотографів Вінниці та України – Юрія Білошкурського, портфоліо якого містить фотографії багатьох відомих людей. І нарешті – через місяць мій роман виходить друком у харківському видавництві «Клуб сімейного дозвілля» і буде презентований 15-16 вересня на львівському Форумі видавців. Цим я завдячую головному редактору видавництва – Світлані Скляр, з якою мене звела доля ще на церемонії нагородження. Адже пані Світлана доклала величезної праці до того, щоб «Мантра-омана» побачила світ у вигляді книжки, давала цінні поради, щоразу телефонувала й цікавилась, як минув той чи інший захід. Мабуть, кожен автор може лише мріяти про такого видавця.

Отож, мрії збуваються. Я повторюю це для письменників-початківців, які так само, як я свого часу, не знають, з чого почати і куди звернутися зі своїм першим рукописом. Почніть із «Коронації слова». Що б там не казали, а саме цей літературний конкурс вже 11 років поспіль неупереджено приймає й розглядає твори українською мовою, скорочує відстань між автором та видавцем, а читачу гарантує безумовно цікаві книжки, що пройшли професійний відбір експертів-літературознавців. І пам’ятайте: на етапі створення тексту все залежить тільки від вас. Як цим скористатися, читайте на моєму сайті у розділі «Майстерня».

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.
 
Mark

Коментар
Я вже тричі приймав участь в Коронації слова, але ще нічого не виграв:(( Мабуть щось не те пишу
Іринка

Коментар
Схоже на казку про Попелюшку, але так воно, напевне, і має бути:)))) Треба зазирнути в Майстерню.. може, й собі щось напишу)))))))))